Буковинка Марина військовослужбовиця 92 батальйону 107 окремої бригади територіальної оборони на псевдо “Янгол” до війни працювала в м’ясному відділі. Проте після повномасштабного вторгнення РФ в Україну пішла добровольцем у військо у 18 років.
Про це йдеться на фейсбук-сторінці бригади.
Батьки, м’яко кажучи, були не у захваті. Це були сльози та крики, довгі розмови, але врешті решт довелося змиритися з рішенням доньки. Спочатку дівчину без військового досвіду назначили на кухню, проте через місяць вона перевелась в інженерну роту, пройшовши навчання на сапера. Ще через рік, отримавши сертифікат, Марина перевелася на посаду медика у бойовий підрозділ.
На Харківському напрямку вже був новий підрозділ, нова сфера діяльності. “Коли мене тільки перевели в підрозділ механізованої роти, колектив мене не сприйняв. Ну як, дівчина, 19 років, молода, нічого не знає. Були дуже неприємні для мене розмови, як я чула. Але я знала, що прийде час і вони зрозуміють, що сильно помилялися в мені” – розповідає дівчина, пригадуючи перші знайомства з побратимами. Надалі так і сталося. Коли підрозділ виїхав на Бахмутський напрямок, Марина довела побратимам що вона саме та людина на яку можна покластися, яка завжди допоможе і ніколи не залишить їх у біді.
На Бахмутському напрямку почалися перші бойові втрати. Часто доводилось евакуйовувати поранених з бойових позицій. В один із таких випадків Янгол з евакуаційною групою відправились за двома пораненими. Ще не дійшовши до позицій де перебували поранені бійці, по рації передали що один з них загинув.
“Я це добре пам’ятаю, бо я як ішла, так і стала… Мені було дуже важко, бо до цього я ішла на евакуацію двох поранених, а зараз мені передають, що там один 200, один 300”, – каже Марина.
У пораненого “Йога” була пробита грудна клітина, розірвана права ключиця, чисельні осколки в обох руках. Евакуація проходила 6 годин у надважких умовах. Дощ, болото, ніч, завалені посадки. Троє людей з ношами та пораненим. Без транспорту багато кілометрів, все вручну.
“Я розуміла, що можливо ця евакуація не буде успішною, бо з такими пораненнями людина… Пам’ятаю що я дуже сильно молилась Богу, щоб він жив. Я дуже не хотіла цих втрат… молода людина, у нього сім’я… Мені було б дуже важко перенести цю втрату, тому, що я б розуміла що ця людина померла у мене на руках. Я надавала допомогу, а вона просто померла… я її просто не довезла. Але, дякувати Богу, ми його донесли до машини, передали у стабік (точка, де поранені отримують першу допомогу – ред.). І коли по рації сказали, що евакуація успішна на душі якось стало легше” – пригадує Янгол.
Вранці евакгрупа з 3-х людей повернулася за покійним “Бундесом”, щоб сім’я мала що поховати. Евакуація тривала ще 5 годин під інтенсивними обстрілами. Групу “накривав” танчик і просто не давав вийти. За словами Марини вони вже думали що залишаться назавжди в тих посадках.
“Йога”, якого першого евакуювали три дні провів у реанімації без свідомості, але зараз все добре, скидує фотки з лікарні. Досі всім каже, щоб передавали привіт і велику вдячність “Янголу” яка його врятувала.
Марина зізнається – “Іноді хотілося бути просто дівчинкою, або ще щось, але я розуміла, якщо я зараз буду показувати якусь слабкість як дівчина або поводитись як дівчина, то це може якось нашкодити хлопцям і в якийсь момент це може підставити їхні життя. Я не хотіла ризикувати їхнім життям, тому я завжди намагалася при них навіть не плакати. Якщо і плакала, то десь там в куточку, щоб вони не бачили”.
Було багато ще евакуацій та важких моментів на Бахмутському напрямку, була Авдіївка із гучними вибухами КАБів. Пройшовши разом вогонь і воду, підрозділ Янгола став дружнім як ніколи. Марина завжди з теплотою відгукується про колектив: “Він як маленька сім’я, друга сім’я в яку ти попадаєш. В неї дуже важко влитися, але проходить часу і ти розумієш, що це саме ті люди на яких ти можеш покластися. Підтримка, допомога один одному це те що я знайшла зі своїми побратимами зараз”.
” ”
–>
