Волонтери церкви християн віри євангельської із села Кам’янка, що на Глибоччині, їздять на Донеччину й пригощають військових домашніми бограчем і пловом. Для цього просто на дорозі розгортають польову кухню, куди можуть прийти почастуватися захисники.
Буковинці допомагають бійцям від початку війни. За цей час здійснили близько ста поїздок у регіони, де тривають бойові дії, йдеться в матеріалі ” “.
“Спочатку готували вдома й возили їжу на схід України військовим. Домашня їжа завжди смачна, і ми бачили, що хлопцям вона подобається. Тому вирішили возити продукти на Донеччину й там готувати, щоб воїни могли попоїсти щойно свіжозвареного. Почали волонтерити з четвертого дня війни. Різне возили хлопцям, але саме готувати на місці почали з минулого року”, – каже волонтер Валерій Загарюк.
“Військові дуже вдячні”
Пан Валерій каже, що воїни дуже гарно відгукуються про їжу.
“Військові кажуть, що такий обід не забудуть ніколи. Вони дуже вдячні, адже гарячого й свіжого попоїсти в холод – безцінно. Ми не просто готуємо, а вкладаємо душу”, – зазначає В. Загарюк.
На місці, крім бограча та плову, які готують у казані на відкритому вогні, волонтери також готують трав’яний чай, каву.
Ще вдома роблять бутерброди та салати.
“Деякі заготовки робимо вдома: м’ясо морозимо, тремо моркву, тільки 200 кілограмів йде на салат, а ще її додаємо в плов. Салат привозимо вже готовий. Виїжджаємо в четвер або п’ятницю, ночуємо, а в суботу вранці вже виїжджаємо на наші місця. Там розпалюємо вогонь і починаємо готувати. Якщо хлопці приїжджають раніше, то, поки вони чекають, поки ми приготуємо, пригощаємо їх бутербродами та кавою”, – говорить волонтер.
Буковинці з собою мають зарядну станцію, два кавові апарати тощо.
Волонтер зазначає, що якихось секретів в рецепті бограча та плову немає, їхня унікальність у тому, що це щойно з вогню.
“Повідомляти про наш приїзд вже й навіть не потрібно, адже до нас приїжджають настільки багато військових, що їжа розлітається дуже швидко. Сто літрів бограча та 160 плову вистачає на дві години. Було так, що ми починали знову варити, бо дуже багато військових хотіли скуштувати. Багато хто їжу бере з собою для побратимів. Хлопці зайвого не беруть, але їх дуже багато. Будь-який військовий, який буде проїжджати повз нас, може пообідати. Ми навіть маємо афішу, але нас видно здаля, адже вздовж дороги розтягуємося на метрів двадцять”, – розповідає пан Валерій.
Привозили турнікети, ковдри, ліки
Від початку війни волонтери зробили близько ста поїздок на гарячі напрямки, саме тих, де готували на вогні, – близько сорока.
“Думаю, ми одні з перших, хто виїхав з Буковини допомагати нашим військам. Перша поїздка була на Чернігівщину, де ми мало не зустрілися з російською колоною. Коли звільнили північні області, почали їздити на Донеччину”, – зазначає волонтер.
На Донеччину волонтери їздять ледь не щотижня.
“Однієї неділі я сів їсти з сім’єю за столом і діти дістали телефон й почали знімати, що тато вперше з нами їсть під час повномасштабного вторгнення, тоді я замислився, що це справді так багато часу йде на волонтерство, – провадить пан Валерій. – Зараз рідше їздимо, адже і фінанси не ті, і здоров’я підводить, також багато часу займає підготовка до виїзду – зібрати кошти, продукти, випічка. Зараз частіше їздимо – двічі на місяць.
Зазвичай, в одній поїздці їздить вісім людей, а якщо двома – то більше. Проте вісім людей для такої кількості роботи мало, рук не вистачає”.
Також волонтери везуть багато інших речей, які потрібні воїнам.
“Грошима, ліками, продуктами й речами нам допомагають наші друзі з-за кордону. Люди вдома випікають. Крім того, купуємо хлопцям одяг і взуття. Також привозили військовим турнікети, ковдри, ліки. Намагаємося допомагати, чим можемо, щоб вони знали, що про них пам’ятають”, – резюмує В. Загарюк.
” ”
–>
