Четвертого березня виповнюється 75 років від дня народження славетного буковинця, Героя України Володимира Івасюка. Доля виділила легендарному композиторові лише 30 років. За таке коротке життя він написав майже 150 пісень, а ще – камерні твори, симфонічні сюїти, музика до театральних спектаклів. Автор найпопулярніших українських шлягерів не був навіть членом Спілки композиторів України. Хоча “Червону руту”, “Водограй”, “Я піду в далекі гори”, “Мила моя” співали по всьому світу.
Марія Марчук-Соколовська була першою, кому майбутній композитор, а тоді студент медінституту наспівав свою пісню і подарував написаний власною рукою текст. У публікації ” ” розповідається про кохання Володимира та Марії.
Володимир і Марія навчалися в одній групі, разом грали в оркестрі.
– Це був незабутній 1969 рік. У перерві між репетиціями оркестру в коридорі Володя сказав, що хоче наспівати мені свою нову композицію, – пригадує пані Марія. – Так я вперше почула уривок “Червоної рути”. Йому була важлива моя думка. Я була захоплена піснею і сказала, що вона стане відомою, це – майбутній хіт. А потім була звичайна лекція про шкірні хвороби, на якій він простягнув мені аркушик із текстом “Червоної рути”. Внизу – підпис: “Мусі від Володі. III пара по дермі…”
Його любили і студенти, і викладачі
Цей листок із текстом “Червоної рути” Марія Іванівна зберігає досі. Дорогі серцю слова, написані рукою Володі…
“За цей аркушик делегація українців із Франції пропонувала мені три тисячі доларів. Але я відмовилася. Це ж безцінна пам’ятка! – вважає жінка. – Такі прекрасні листи творяться від любові. Бог подарував мені щастя спілкування з талановитою людиною. Я знала Володю таким, яким не знали його інші. П’ять років ми спілкувалися день у день, завжди були разом. Вранці ходили на заняття, вчили важкі анатомію та латинь, ввечері – репетиції ансамблю. Всі в групі знали, що Володя закоханий у мене”.
Марія Іванівна з ностальгією згадує про свої студентські роки та перше знайомство з Івасюком: “1967 року я вступила до Чернівецького медінституту. Склала лише один іспит, бо була медалісткою. 31 серпня після посвячення в студенти ми групами зібралися біля актової зали. Тоді я вперше побачила Володимира Івасюка. До мене підійшов гарний стрункий юнак із неймовірно блакитними очима і сказав: “Я – староста нашої 30 групи”. Потім запитав мене, чи граю на скрипці. Я відповіла ствердно, і він запропонував грати вдвох у камерному оркестрі та народному ансамблі пісні й танцю, які діяли при інституті. Володя був дуже світлою, життєрадісною людиною! А який красень і гуморист! Його любили не лише студенти, але й викладачі. Вони поважали його за розум та пунктуальність, він усе робив вчасно. Правда, інколи пропускав лекції, адже писав пісні й просто був справжнім студентом. Тоді ще ніхто не здогадувався, що між нами – геніальний композитор. Особисто мені подобалися його порядність і те, що він дотримувався свого слова. А ще дуже зачаровувала його гра на скрипці. Володя розривався на дві частини – між творчістю та медициною. Це справді був талант – такі люди народжуються раз на століття”.
Назвали сина на честь Івасюка
“Дорога Марійко! У той концертний вечір ти так несподівано зникла, що ті всі слова мого весняного вітання вилетіли, як горобці, з моєї голови. І я – одинокий та нещасний – не знаходив собі місця “средь шумного бала”. Щоби якось знайти вихід моїм та Борисовим почуттям симпатії, ми шлемо тобі наші проліскові вітання з днем Восьмого березня. Щиро бажаємо тобі доброго настрою. Хай сповняться усі твої бажання. Хай знайдуть тебе твої мрії”, – цю листівку Володя подарував Марії на 8 Березня. Вона зберігає її досі. Каже, що це душевний спомин про нього.
А ще Марія Іванівна пригадує, як на другому курсі зібралися їхати у Грозинці на Хотинщині на весілля до одногрупниці Зіни.
– Уся група поїхала у суботу, а ми з Володею через виступ – у неділю вранці. Володя спізнився, і ми сіли в інший автобус, який повинен був проїжджати мимо Грозинців. Вийшли посеред лісу і заблукали. Падав дощ, болото, а я саме взула нові чеські туфлі. Ледь не плачу: “Ой, Володю, що зараз буде із моїми туфельками?”. Стипендія тоді була 35 карбованців, а туфлі коштували більш як 20. Володя посміхнувся, взяв мене за руку і почав співати. Ми пройшли понад п’ять кілометрів, і увесь цей час він не припиняв співати. Про туфлі я вже і думати не могла. Під ногами було болото, а в душі – любов і пісня, – сумно посміхається пані Марія. – Легенький дощик і спів Володі – це незабутній спогад. В його очах було кохання… Тоді ж я познайомилася з неймовірною родиною Івасюків, яка проживала на вулиці Богдана Хмельницького, і багато років зберігала з ними добрі стосунки. Няня Міля пекла дуже смачні пиріжки. Володя приносив їх до інституту, для всієї групи це було свято. Коли я вже працювала лікаркою, то лікувала Софію Іванівну — маму Володі, а няня Міля померла на моїх руках.
Марія Іванівна закінчила медінститут із червоним дипломом, пропрацювала 47 років лікаркою в Чернівцях. Вийшла заміж за свого викладача. Із чоловіком виростили трьох дітей, які теж стали лікарями, кандидатами медичних наук. Одного із синів назвали Володимиром – на честь Івасюка.
“Це моя чарівна юність. Наша дружба, перші прекрасні почуття, світлі спогади про Володю назавжди залишилися у моєму серці” – каже пані Марія.
Цікаві факти
*Михайло Івасюк згадував про маловідомий факт із біографії сина. Володя міг осліпнути ще в колисці. Коли він народився, йому, як і всім немовлятам, закапали очі. Раптом дитина зайшлася плачем, а по її щоках потекли чорні сльози. Виявилося, що медсестра взяла розчин сильної концентрації. Уночі батько повіз сина в Чернівці, де йому надали невідкладну допомогу й врятували очі.
* Володимир Івасюк мав отримати золоту медаль, якби не прикрий випадок: у десятому класі він з друзями гуляв парком, і хтось закинув картуз на гіпсовий бюст Леніна. При спробі зняти його бюст упав із постаменту і розбився. У міліції відкрили кримінальну справу, постало питання про виключення Володимира із комсомолу, вигнання зі школи. Зрештою, скандал зам’яли, але в атестаті з’явилися четвірки з історії СРСР та суспільствознавства.
* У Володимира Івасюка було дві вищі освіти. Після закінчення Чернівецького медичного інституту він вступив до Львівської консерваторії на композиторське відділення. Його вчителем був професор Анатолій Кос-Анатольський.
*Похорон Володимира Івасюка перетворився на мовчазну акцію протесту. Тисячі людей вийшли на вулиці, щоби провести улюбленого композитора в останню путь. У Львові не було жодної квітки – ними була встелена дорога до Личаківського кладовища.
Фото з архіву Марії Марчук-Соколовської
” ”
–>
