23-річна Анастасія Шарова родом із Луганщини, проте до Чернівців вона переїхала з Харкова у жовтні 2022-го ще студенткою останнього курсу магістратури Харківського політехнічного університету.
У Харкові дівчина жила в гуртожитку на Салтівці (район міста, який зазнає найбільших обстрілів окупантів), пише molbuk.ua
– На той час дві години сну – це було ще дуже добре… У перші дні війни мало магазинів працювало, тому були проблеми навіть із пошуком продуктів. Але що день, то частіше з’являлися кіоски з овочами, фруктами, навіть із часом відкрився хлібозавод. Життя до міста почало повертатися приблизно наприкінці літа. Зараз здається, що я про це спокійно розповідаю, але тоді це було для мене дико, адже не вірила, що у ХХІ столітті таке можливо, – згадує Анастасія.
Переїхати до Чернівців Анастасії запропонувала її знайома.
– Моя знайома раніше виїхала з Харкова. Коли вона приїхала до Чернівців, то змогла поселитися в гуртожитку. І щойно дізналася, що в ньому є ще вільні місця, зателефонувала мені. Не можу сказати, що довго вагалася, адже розуміла, що важко постійно жити на пороховій бочці, – каже дівчина. – У перші дні в Чернівцях звикала до нового міста, нових людей. Дуже допомагала дирекція гуртожитку, всім переселенцям надавали гуманітарну допомогу, підказували, де і що можна отримати із засобів гігієни, продуктів, одягу.
Освоївшись у місті, Анастасія почала шукати роботу й нове житло.
– Після переїзду на нову квартиру я почала шукати роботу. Звернулася в центр зайнятості. А вже через два тижні мені запропонували вакансію менеджера роботи з клієнтами у весільному салоні. Тоді ж прийшла на співбесіду, де дізналася майбутні умови праці. Зараз дуже щаслива, що не побоялася, а все ж таки спробувала себе у цій сфері, – розповідає Анастасія. – Робота у весільному салоні досить специфічна, бо треба добре розумітися на сукнях: який крій, стиль, тканини. Щаслива, що маю хороших колег, завдяки роботі маю можливість побувати в інших країнах, хоча до цього ніколи не була за кордоном. Гадаю, ця професія затримає мене надовго.
У Чернівцях Анастасія живе сама, але постійно підтримує зв’язок із батьком і чоловіком, які зараз служать у Збройних силах України. Батько – на Сумщині, а чоловік – на Донеччині. Зізнається, що хвилюється за них, але опанувати себе допомагає рутина.
– Раджу людям ніколи не стояти на місці, а постійно щось пробувати, робити. Не шкодувати себе, не казати, що вам складно. Так, у всіх різна доля, різні життєві ситуації, але я приїхала без нікого, тож сидіти склавши руки мені результатів не дало б. Робота займає більшу частину мого часу. У вихідні вивчаю англійську, намагаюся себе чимось зайняти, щоб погані думки не лізли в голову, – каже Анастасія.
” ”
–>
