Фото molbuk.ua
У Чернівцях сьогодні, 1 лютого, відкрили меморіальну дошку, присвячену загиблому на війні військовослужбовцю, талановитому спортсменові Віталію Паращуку.
Дошку відкрили на фасаді дитячо-юнацької спортивної школи №4, що на вулиці І. Підкови у Садгорі, повідомляє кореспондентка molbuk.ua
Віталій Паращук почав займатися дзюдо у 8 років. Неодноразово ставав призером національних та міжнародних турнірів, виборов звання кандидата у майстри спорту.
Загалом упродовж своєї 13-річної спортивної кар’єри отримав понад сотню медалей.
Віталій пішов на війну у квітні 2022 року. Рівно через рік загинув у Бахмутському районі від кулі снайпера. Йому було лише 23.
Спортсмена поховали на кладовищі в Садгорі.
“Віталій – мій єдиний син, – зі сльозами на очах розповідає мати Юлія Паращук. – У 22 роки він пішов захищати нашу неньку-Україну. А в 23 приїхав додому на щиті. Рік боронив державу в найгарячіших точках. Врятував кілька життів у Соледарі під час пожежі, боронив місто. За це отримав “Золотий хрест” від Залужного.
Навіть не можу уявити, через яке пекло він пройшов. Ніколи не скаржився, бо не хотів, щоб я переживала. Лише писав мені смс: “Привіт, у мене все ок”. Навіть про цю його нагороду, за що він її отримав, я дізналася від побратимів після синової загибелі…”
Віталій Паращук лише чотири місяці, як прийшов із армії, коли 26 квітня 2022 відправився на війну.
“А 22 квітня наступного року ворожа снайперська куля жорстоко вбила його в голову. Це ж наскільки треба бути звірями, щоби цілитися людині так у голову. Я щовечора молилася, навіть не знаючи, що мого сина вже немає в живих. 26-го квітня його поховали…” – плаче мати.
Пані Юлія відзначає, що її син був дуже скромним.
“Він намагався жити чесно, нікого не ображати. Це була моя підтримка, мої крила, моя стіна. Був мені не просто сином, а й другом, порадником. Будували плани на майбутнє. Я сподівалася, що стану бабусею, бавитиму онуків. Але, на жаль, не судилося…
Дуже важко хоронити своїх дітей, таких молодих, які мали би жити, тішити нас. Ця клята війна забирає найкращих…” – каже жінка.
У дитинстві Віталій був дуже жвавим, шустрим.
“Його вистачало всюди, – розповідає мати. – Де що цікавого відбувалося – там був мій Віталік. Але спорт його перевиховав. Він змінився буквально на очах. Намагався жити правильно. Мені інколи здавалося, що був аж занадто правильним. Кажуть, таким чесним людям на цьому світі важко жити.
Захопився спортом змалечку, з 8 років. Він просто жив цим. Переживав дуже на змаганнях. Виступав на усіх турнірах. Удома у нас дуже багато медалей, кубків. Це все, що залишилося мені від сина…”
Директорка гімназії №17 (колишньої школи №38) Жанна Горевич викладала в Віталія Паращука історію, а також була його сусідкою. Згадує про нього з великою теплотою і сумом.
“Віталій завжди вітався. Навіть якщо нам доводилося зустрічатися – все одно вітався, і все це з великою повагою. Був таким добрим, скромним, справжнім маминим захисником. Мав непросте дитинство, рано залишився без батька, мама дбайливо піклувалася про нього. І я його дуже любила. Коли стало відомо, що Віталік загинув, довго плакала. Мені надзвичайно шкода цієї дитини. Нехай із Богом спочиває”, – каже Жанна Горевич.
Після 10-го класу Віталій Паращук перейшов до машинобудівного ліцею. Та найбільшим його захопленням став спорт.
“Йому Бог дав великий талант у спорті. Віталій тішився своїми перемогами і міг мати чудове спортивне майбутнє. Але він обрав захист країни”, – відзначає освітянка.
Директор ДЮСШ №4 Валентин Прегар пам’ятає Віталія ще другокласником, який прийшов на тренування із дзюдо. Каже, вже за пів року тренувань стало зрозуміло, що у хлопця є значні здібності до спорту.
“Ми тренували Віталіка разом із моїм батьком. За пів року вже почав робити значні успіхи. Міг виконувати сальто у повітрі. Дуже добре відчував килим – борці розуміють, що це означає. Навіть якщо ставили у спаринг зі старшими чи значно важчими противниками – його все одно ніхто не міг кинути.
Багато тренувався, його постійно можна було побачити на стадіоні: стрибав на скакалці, бігав, на турніку займався. Я йшов кудись, приходив – а він далі тренувався. Дуже багато працював над собою. Якби продовжив, однозначно виконав би майстра спорту. На жаль, війна завадила цьому…”
Валентин Прегар пообіцяв матері Віталія Паращука, що щороку до дня народження сина – 8 лютого – організовуватиме обласний турнір із дзюдо пам’яті захисника.
“Проведемо турнір у ліцеї №21 у Садгорі. Візьмуть участь 8-10 команд області. А з часом, можливо, захід розростеться до більших масштабів. Хочу проводити його щороку. Щоби Віталія та ціну, яку він віддав за Україну, ніхто ніколи не забував…”
” ”
–>
