У Чернівецькому центрі стерилізації тварин – майже 250 собак. Це утричі більше від передбаченої кількості. “Добрі” люди підкидають то цуценят, то кошенят. Викидають і породистих псів, і хворих, і старих. Тут їх лікують.
З-поміж сотень чотирилапих кожен може собі обрати домашнього улюбленця. Є породисті, метиси й безпородні, але дуже милі тваринки.
Про це йдеться у публікації ” ” від 18 січня, пише molbuk.ua
“Усе лікує любов”
“У нас не буває вільних місць. Ми й так переповнені, – каже Валерія Бреник, операторка центру стерилізації тварин. – Торік міськрада проплачувала утримання 44 собак, цього року – 70. А в нас зараз утричі більше – 240. Кількість постійно зростає. Більшість тварин ми утримуємо за власний кошт. Тож велика подяка людям, які привозять корми”.
“Це вуличні тварини з дуже різними долями, і майже в усіх вони дуже сумні. Їх ніколи не гладили, вони не знали, що таке любов господаря. Собака не народжується агресивним до людини. Таким його робить власник чи умови, в яких він зростає. Та все лікує любов…”
З початком війни кількість покинутих тварин у рази зросла.
“Не розумію, чому люди навіть не намагаються прилаштовувати своїх вихованців”, – дивується Валерія.
“Хаскі – наші постійні клієнти”
Кидають напризволяще і породистих тварин, які “не підійшли”.
“Наразі у нас є вівчарки, пітбуль, хаскі. Останні – це наші постійні клієнти. Вони дуже розумні, ласкаві, але їх не можна садити на ланцюг. Тоді хаскі стає сумно, самотньо, вони починають вити. Їм же треба бігати, бути поряд із господарем. Люди, які хочуть заводити таких собак, мають знати особливості породи. Серед претендентів на хаскі проводимо ретельний відбір. У села намагаємося не віддавати. Ця порода – мисливці за натурою, тож гуси та кури подвір’ям просто так не походять”, – пояснює Вікторія Бреник.
Наймолодшим утриманцям центру – чотири місяці, найстаршому – 17 років.
“У тварин поважного віку – десь після восьми років – дуже мало шансів бути прилаштованими. Хоча я собі забрала 12-річну вівчарку. Вона – переселенка з Донеччини. Зараз привчається до моєї кішки й інших песиків. Та загалом старих собак рідко забирають. Так і доживають у центрі”, – каже працівниця.
“Джоні та Чіпик – із Херсона, а Боню збила машина”
Про кожну тварину працівниця може розповісти історію, здебільшого сумну.
“Джоні й Чіпик – із Херсона. Люди виїхали. Жінка, яка їх підібрала, обдзвонювала всі притулки в Україні, але їй відмовляли, бо всюди вже переповнено. Врешті ми забрали.
Собаку Норочку викинули вагітною кілька місяців тому. Ми простерилізували її і випустили на вулицю. Через кілька тижнів її збила машина. Перебила таз, хвіст. Не вірили, що Нора зможе ходити, але наша лікарка зробила неможливе.
Песика Боню теж збила машина. Після аварії тварина пролежала дві доби, жалібно скавуліла. Сусіди за цим спостерігали й врешті звернулися до нас. Ветклініка прооперувала Боню, і його вдалося врятувати”.
Потрібні робочі руки
Усіх тварин у центрі стерилізують (після цього на вушко чіпляють кліпсу), обробляють від паразитів, вакцинують від сказу. Тож це вже економить чимало коштів потенційним господарям.
Далі – обов’язкова реєстрація у міжнародній базі домашніх тварин Animal ID. Вартість – 160 гривень. Після цього видають копію QR-паспорта, жетон із QR-кодом. Дуже жвавим собакам можуть встановити безкоштовні чипи. Щоб, як загубляться, можна було відшукати.
У центрі зараз – відчутна нестача робочих рук. Потрібні ветеринари, фельдшери, доглядальники. Зарплатня доволі пристойна, запевняють на підприємстві. Тож запрошують усіх охочих. Звертатися: 095 526 00 45, вулиця Південно-Кільцева, 47.
Особистий досвід:
“Жодного дня не пожалкував”
Ігор, прихистив собаку з центру стерилізації:
“Я давно хотів взяти песика з центру. Якось прийшов туди подивитися на собак. Попросив випустити з вольєра одного з них. Це була дівчинка. Вона пробіглася коридором. Я жартома гукнув: “Настю, йди до мене!” Собака миттю розвернулася й підбігла! Усі сказали, що це любов із першого погляду, тож далі вже навіть немає сенсу шукати. Я купив у зоомагазині все потрібне, заїхали до ветеринара. Він сказав, що песик хороший, здоровий, доглянутий.
Відтоді минуло понад чотири місяці, і я жодного дня не пожалкував, що взяв собачку. Це щира любов і відданість. Тваринка розумна, чемна. Це не цуценя, їй близько двох років. Але це не вплинуло на наші стосунки. Можливо, через сумний досвід втрати Настя боїться мене відпускати навіть на хвилинку, постійно зі мною. Якщо залишаю – скавулить, неспокійна.
Рекомендую всім: якщо є змога прихистити тварину, навіть не сумнівайтеся”.
” ”
–>
