Шостого грудня Віктор Стасюк відсвяткував 60-літній ювілей. Він закінчив індустріальний технікум, де здобув спеціальність техніка-механіка. Раніше працював на цегельному заводі, а зараз – у транспортно-господарській групі з обслуговування Чернівецької міськради.
Про це йдеться у публікації ” ” від 1 грудня, пише molbuk.ua
Півтора року тому йому доручили відповідальну справу – обслуговувати два годинники на ратуші: заводити їх, ремонтувати. Більший годинник – один із найстаріших в Україні, служить чернівчанам уже понад 170 років. Другий, менший, подарував місту бургомістр Антон Кохановський наприкінці ХІХ століття.
“Втоми не відчуваю”
– Моя робота завжди була пов’язана із залізом. Ніколи не мав справи з годинниками, нічого про них не знав. До мене ними займалися інші працівники нашої групи, зокрема Микола Деменюк, Василь Тричук, Микола Житару. Та коли мені це доручили, то спершу навів там порядок, наче у світлиці: побілив, пофарбував, почистив. Почав досконало вивчати старовинні годинникові механізми, кожну деталь. Дуже допомогли знання в металах. За цими годинниками треба постійно доглядати, як за власною машиною. Вони примхливі, наче мала дитина, але звикли вже до моїх рук, – жартує пан Віктор. – Годинникові механізми не знаходяться у повністю закритому приміщенні. Є невеликі віконця, через які вони контактують із зовнішнім середовищем. Як барометри, реагують на погоду, вологість.
Використовую різні мастила для змащування деталей, зокрема шестерні, щоби легше рухалися та не ржавіли. При цьому слід враховувати пори року та погоду. За той час, що займаюся годинниками, складних поламок не було. Дрібні ж ремонтую сам, можу заварити деталі. Бувало, що годинники відставали чи поспішали на кілька хвилин, треба було коригувати стрілки. У шестерні верхнього годинника зламалися чотири зубці. На їхнє місце прикрутили невеликі болти. На диво, годинниковий механізм і далі працює, попри всі закони механіки. Та чи довго це триватиме? Тому краще замовити нові зубці для шестерні.
Щоби добратися до годинника на 50-метровій вежі ратуші пан Віктор піднімається гвинтовими східцями до оглядового майданчика, на якому щодня опівдні сурмач грає “Марічку”, а потім спускається вузькою дерев’яною драбиною в невеличке приміщення.
– Я порахував, що мені щодня треба піднятися 220 сходинками, а потім спуститися по них униз. Загалом виходить 440 сходинок, – каже чоловік. – Це 68 сходинок на третій поверх, потім ще 126 вузьких гвинтових східців до оглядового майданчика і 20 щаблів дерев’яною драбиною вниз, у шахту. Але втоми не відчуваю. Після цього можу ще навіть відтиснутися 20-30 разів. Це своєрідна ранкова зарядка, яка додає здоров’я та бадьорості. Важче було звикнути до висоти, бо я живу на нижньому поверсі будинку. Та поступово звик, уже не відчуваю страху.
“Взимку надягаю теплі рукавиці”
Годинниковий механізм має три рівні. Зверху розміщуються два дзвони.
Великий відбиває кожну годину відповідну кількість разів, а менший – що 15 хвилин. Посередині знаходиться центральний механізм. У нижній частині – редуктор, маятник завдовжки близько 2,5 метра і циферблат. Останній, до речі, сягає зросту людини, хоча знизу здається зовсім маленьким.
– Щоби годинник працював, потрібно крутити ручкою, доки три свинцеві гирі не піднімуться до самого верху. Вони змушують рухатися маятник та циферблат. Це ніби піднімати воду у відрі з криниці, тільки набагато важче. Кожна гиря важить до 30 кілограмів. Така процедура вимагає чималих фізичних зусиль і займає 10-15 хвилин. Зо добу гирі опускаються вниз, отож знову треба їх накручувати та піднімати, бо інакше годинник зупиниться. Це безперервний процес, – пояснив майстер. – Взимку, щоб не змерзнути в руки, надягаю теплі рукавиці. Ще й посипаю піском оглядовий майданчик, щоби сурмач не послизнувся.
Годинник Кохановського розміщений на рівні третього поверху. Його механізм менший за розміром у три-чотири рази від того, що на вежі. Але принцип роботи той самий – потрібно накручувати ручкою гирку.
Віктор Стасюк працює сім днів на тиждень – без вихідних та свят.
– І на Різдво, і на Новий рік, і на Великдень працюю. Люди святкують, а я йду заводити годинники. Хіба коли перебуваю у відпустці, то мене замінює Юрій Богдан. Я вже добре вивчив ці годинники, подружився з ними, – усміхається чоловік. – Отримую задоволення від своєї роботи, до якої ставлюся з любов’ю та великою відповідальністю. Годинники на ратуші вже стали невіддільною частиною Чернівців. Піднімуся на майданчик, подивлюся на місто, на людей внизу, помолюся за мир в Україні – і на душі стає спокійніше.
З історії годинника
19 квітня 1843 року в Чернівцях на тодішній площі Ринок було закладено наріжний камінь під фундамент міської ратуші. Будівництво тривало чотири роки й було завершене в 1847-му. Ця споруда є пам’яткою державного значення.
Рідкісний механічний годинник, який встановили на 50-метровій вежі ратуші, виготовили в Празі. За цим годинником магістрат звіряв час із Віднем. Як писав історик Ігор Чеховський, ще на початку ХХ століття місцевий час випереджав віденський на 44 хвилини. Потреби залізничного транспорту та зв’язку змусили Чернівці перейти на спільний для всієї Австро-Угорщини центральноєвропейський час.
Подібний годинник встановлено у Києво-Печерській лаврі. За оцінкою фахівців, цей механізм дуже надійний та довговічний.
Точна дата встановлення годинника на ратуші невідома, але на дзвоні вказано, що його виготовила празька фірма у 1852 році. Ймовірно, що десь у ті ж роки був встановлений і годинник.
Цікаво, що механізм годинника й досі має всі деталі в оригіналі, крім зламаних зубців шестерні.
На фронтоні ратуші висить ще один годинник, колись його циферблат світився уночі. Його замовив у Празі й подарував місту бургомістр Антон Кохановський (1817-1906) під час свого повторного обрання.
” ”
–>
