Він мав роботу за кордоном, проте повернувся додому, щоб боронити його від ворогів. “Я захищатиму своїх дітей, онуків, рідних до останнього…Хочу, щоб вони спокійно жили, вчилися, працювали у вільній Україні”, – казав Олександр Соломко. На жаль, за благополуччя земляків та всіх українців воїну довелося віддати найцінніше…
Про це повідомляє Незабутні: Буковина пам’ятає
Народився Олександр Соломко 13 грудня 1969 року у мальовничому селі Банилів, що на Вижниччині. Хлопчик був третьою дитиною у сім’ї. Сашко ріс цікавим та допитливим.
“У школі Олександр навчався добре. Був слухняним, рішучим та водночас щирим. Любив шкільні вечори та свята, разом із друзями ходив на шкільні дискотеки. Займався спортом, часто їздив на змагання. Був переможцем районних та обласних турнірів із легкої атлетики”, – згадує про шкільні роки сина мати Марія Іванівна.
Після закінчення школи вступив до електротехнічного училища. Але, провчившись три місяці, отримав повістку. З грудня 1987 року служив у внутрішніх військах у Новосибірську. Був дуже відповідальним та відважним. Батьки отримували письмові подяки від командування за зразкову службу сина.
У 1990 році Олександр зустрів своє перше кохання – Інну. Молоді люди одружилися, а згодом у них народилося двійко дітей: Іванка та Андрій.
На жаль, спільне життя не склалося. Пара розійшлася, дружина забрала дітей до Іспанії. Чоловік важко переживав розлучення, але продовжував брати участь у вихованні доньки й сина, підтримував їх, як тільки міг, психологічно та матеріально.
Через декілька років Олександр одружився вдруге, народилися синочки – Дмитро та Олександр, якого назвали на честь батька. Чоловік почав працювати далекобійником. Їздив до різних країн, зокрема до чорноморських та турецьких портів. Останні два роки, перед війною, працював у Литві.
“Згадую нашого батька, як Людину з великої літери, християнина, патріота, який був закоханий у свою землю, мову, людей, – ділиться дочка Іванка з далекої Іспанії. – Мріяв, що одного дня за великим столом збереться вся родина, приїдуть діти та онуки”.
“Тато був для мене найкращим другом. Він завжди мене підтримував у всіх моїх справах, хвалив. Ми були постійно на зв’язку з батьком, не було такого дня, щоб ми не спілкувалися. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я з татом був за кордоном. Ми разом прийняли рішення, що потрібно повертатися, щоб захищати свою родину, дім, Батьківщину”, – пригадує син Андрій.
Після повернення з-за кордону Олександр пішов до війська. Спочатку був на навчаннях у Йорданешти, згодом – у Київській області. А в лютому 2023 року підрозділ захисника відправили на Бахмутський напрямок. Олександр Соломко загинув, виконуючи бойове завдання в урочищі Стовпки біля села Іванівське.
“Бій був страшний, сили нерівні, ворог обстрілював “Градами” наші позиції. Хлопці були без їжі та води, вони змушені їсти сніг та випльовувати брудну землю. Ми розуміли, що це, мабуть, останні дні нашого життя, наказу відступати не було, ми знали ,що до нас іде підмога, вірили, що вони встигнуть, молили Бога та подумки прощалися з рідними. Тримали оборону, не залишали позиції, до останнього подиху наші хлопці не віддавали ворогу ні кроку рідної землі”, – пригадує побратим загиблого захисника Максим.
Про смерть Олександра родині повідомили не одразу. Тривалий час він разом зі своїми побратимами вважався зниклим безвісти. Лише через два місяці наші військові змогли дістатися до позицій та забрати тіла вбитих воїнів.
Поховали старшого сержанта 2 підрозділу 2 роти 57 окремого батальйону Олександра Соломка 14 квітня 2023 року в рідному Банилові. Йому було 54 роки.
” ”
–>
