Ірина Біла – студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Зараз дівчина і навчається, і працює. Її батько на фронті.
Ще до 24 лютого 2022 року Іринин тато брав участь у миротворчих місіях в колишній Югославії, служив у зоні АТО, а після початку війни знову пішов до війська, пише molbuk.ua
– У перший день війни тато вже підготував військовий квиток. Він розумів, що служба його не омине. Так і сталося. Восьмого березня 2022 року тато відправився на фронт. “Якщо не я, то будуть мої діти воювати. Я хочу, щоб у вас все було добре, щоб ви були захищені”, – заявив батько. Тато воює на багатьох напрямках, зокрема на Донеччині та Харківщині, – розповідає Ірина Біла.
Ірина пригадує теплі, сімейні вечори, їхні розмови до батькової служби.
– З батьком у мене гарні стосунки, дуже близькі. Він завжди для мене все робив і досі робить, навіть на відстані. Завжди чекаю його приїзду, щоб ми з ним провели якомога більше часу. Намагаємося щодня зідзвонюватися, листуватися. Там часто приглушується мобільний зв’язок. У такі моменти дуже переживаємо, – каже Ірина.
“Наш головний ворог – байдужість”
За словами дівчини, її татові вдалося приїхати додому тільки один раз.
– Тато став більш стриманим. Хоча його ставлення до мене, до мами, до брата не змінилося – він такий самий турботливий. Через війну в мене життя поділилося на два світи. Один – це буденність, пов’язана з роботою, навчанням, а інший – життя батька, його розповіді з фронту. Коли тато був удома, він дивився на фото в телефоні й розповідав, скількох його побратимів уже немає. Коли це слухаєш, стає дуже боляче. Важливо, щоб люди, яких війна, можливо, менше торкнулася, не забували, хто боронить нас і чому важливо підтримувати збори для військових, – каже Ірина.
Батько Ірини служить у 115-й окремій механізованій бригаді. Зараз йому потрібен оптичний приціл для снайперської гвинтівки, який вартує 204 тисячі гривень. Запит дорогий, тому тато вирішив звернутися по допомогу до людей саме через доньку Ірину.
– Цей приціл є оптичним, він потрібен для снайперської гвинтівки. Тато каже, що їм дуже потрібні “очі”. Він ніколи не просив про збори, тільки одного разу, коли я через соцмережі збирала на ремонт автівки його бригаді. І навіть зараз я здивувалася, що тато попросив допомогу. Пояснив це тим, що військовим не надають якісну оптику, тож її треба купувати за свої кошти, – розповідає дівчина. – Цей приціл доволі дорогий, тому хлопці розуміють, що їм буде важко за свої кошти його придбати. Тож я вирішила допомогти батькові, організувала збір у соцмережах. Зараз вдалося зібрати 60 тисяч гривень. Хтось, певно, думає, що кілька гривень нічим не допоможуть, але ця думка помилкова. Наш головний ворог – байдужість: не скинути кошти, не поширити збір, не говорити про потреби військових.
Написала вірш, який присвятила батькові
Удома на батька, крім доньки Ірини, чекають 10-річний син і дружина.
– Моя мама дуже сильна, не дозволяє собі зайвий раз плакати, бо розуміє: якщо буде тут страждати, татові там буде важче. Вона, звісно ж, хвилюється, але ми з братом її підтримуємо. Брат, хоч і малий, але все розуміє. Він відчуває потребу в батькові, але знає, що його тато – герой, – каже Ірина.
Ірина навчається на філологічному факультеті, полюбляє писати вірші. Дівчина зізнається, що має рядки для батька, які вона написала влітку минулого року, але досі не прочитала їх йому.
– У мене є вірш, який я присвятила татові, але він про це не знає. Коли нахлинули емоції, відчувала біль, сум – вирішила вилити це все у вірш і присвятити його найріднішій людині. Хочу, щоб тато був біля мене і почув його з моїх вуст, – каже дівчина. – Я завжди пишу на фронт, що люблю його, але сказати це особисто зараз не маю змоги. На жаль.
“Тату, я чекаю на тебе вдома, обіцяю обіймати тебе щодня і казати, як я тебе люблю і пишаюся тобою”, – звертається до батька донька Ірина.
Долучитися до збору можна, переказавши кошти на:
Картку “ПриватБанку”: 4149 4991 3092 2691
Номер банки Monobank: 5375 4112 1021 2929 або долучитися коштами за посиланням.
” ”
–>
