Тетяна – пацієнтка Чернівецького обласного перинатального центру. Після народження дитини лікарі поставили діагноз – “емболія навколоплідними водами”, який не давав шансів на життя.
Історією порятунку породіллі поділилася виконувачка обов’язків генерального директора Чернівецького обласного перинатального центру Любов Годнюк.
Вагітність Тетяни була складною. Їй зробили екстрений кесарський розтин. Гарний здоровий хлопчик зʼявився на світ 12 вересня. Та щастя тривало не довго…
“Я тільки-но почала виконувати обовʼязки генерального директора і мені, як керівнику доповіли – “У нас у реанімації вкрай важка жінка”.
Я побігла до відділення анестезіології та інтенсивної терапії і побачила гнітючу картину – де всі – анестезіологи – реаніматологи, акушер – гінекологи, професори кафедри рятували пацієнтку. Але стан Тетяни погіршувався і страшний діагноз – “емболія навколоплідними водами” не давав шансів на порятунок. Ми збирали консиліуми з найкращих фахівців Буковини, наші лікарі і медсестри цілодобово виконували призначення, не відходили ні на крок від пацієнтки, але позитивної динаміки не спостерігалося. Жінка згасала на очах”, – йдеться в повідомленні.
Після чергового обстеження прозвучав жахливий вердикт – “Жінка помирає, ми не зможемо її врятувати”.
“Я не знаю, що мною рухало, але чітко і впевнено я сказала – “Вона не помре! Ми не можемо цього допустити! Ми врятуємо її”. На мене подивилися, як на божевільну (ну бо вона ж не медик)… Я вийшла з ремблоку і зустріла його… Ви б бачили його очі! Розгублений.. У розпачі… Роздавлений. Я запитала – “Ви чоловік?”. Юра був німий від горя. Я не знала, як його розрадити і ми разом пішли до дитячого відділення відвідати новонародженого синочка. Бачили б ви цю зустріч. Це видовище, від якого може вмить розірватися серце”, – розповідає в дописі Любов Годнюк.
Малюка назвали Віктором, він рожевощокий пухкенький красунчик терпляче чекав на Маму. За ним доглядали наші найкращі працівники відділення неонатального догляду.
“Після чергового консиліуму мені оголосили остаточний вердикт – “Жінка помирає, жодні заходи результату не дають”. І тут Олексій Корняков, завідувач відділення інтенсивної терапії, який нещодавно повернувся з війни, де рятував життя наших військових, мрійливо, сталевим голосом сказав – “Ми з фронту таких важких пацієнтів транспортували в інститут Шалімова до Києва і там є шанс врятувати нашу безнадійну пацієнтку”.
Ми підключили всю медичну еліту, щоб знайти можливість у терміновому порядку перенаправити Тетяну до Києва, але коли лікарі бачили її медичні показники , історію хвороби – перепрошували і відмовляли”.
Залишався єдиний шанс – знайти генерального директора Національного Наукового Центру хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова НАМН України, який на той час перебував за кордоном. Тоді Любов Годнюк розповіла історію породіллі Олексію Бойку, та попросила знайти шлях до порятунку.
“Наступного ранку Олексій Сергійович виконав обіцянку. Мені зателефонував народний депутат України Божик Валерій і сповістив найважливішу новину – гендиректора знайшли, з ним вела розмову народна депутатка України Оксана Дмитрієва і є домовленість, що ми можемо транспортувати пацієнтку. Ця неймовірна пара народних депутатів сотворили справжнє диво. За мить я вже чула оксамитовий, приємний, цілющий голос Олександра Юрійовича Усенка і найважливіші слова – “Вєзітє”.
У терміновому порядку готувалися документи нашим медичним директором. Миттєва реакція Володимира Єленєва у підготовці бригад екстреної медичної допомоги. “Команда Єленєва” – це просто фантастичні люди, команда суперпрофі, які працюють злагоджено, згуртовано, чітко.Перед ними стояло найскладніше завдання – спільно з реанімаційною бригадою перинатального центру Олексієм Корняковим та Людмилою Юрчук доправити пацієнтку на стовідсотковій кисневій дотації, живою до Києва і передати столичним медикам, які вже чекали на Тетяну”, – йдеться у дописі.
У терміновому порядку були підготовлені всі пакети документів. Автомобіль екстреної медичної допомоги укомплектований, поруч з пацієнткою реанімаційна бригада перинатального центру. Батьки Тетяни написали документ – розписку, що у разі смерті Тетяни, до медиків претензій не матимуть.
На виїзді з Чернівців у Тетяни сталася зупинка серця. Бригада здійснила реанімаційні заходи, відновили роботу серця. І поїхали далі – на Київ. У кожному населеному пункті по дорозі під’їжджала машина екстреної медичної допомоги і дозаправляли кисень.
“Вночі подзвонив Олексій Корняков і доповів – “Пацієнтка жива, передана до рук лікарів реанімаційного підрозділу Національного центру хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова”. Наступного ранку вже почалася робота зі столичними медиками, які чітко сказали – “Один шанс зі ста”! І ми всі почали молитися за цей один шанс. Медики Національного Наукового Центру хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова НАМН України – це просто надзвичайні Люди, майстри медичної майстерності найвищого класу, людяні, чуйні, щирі, турботливі. Лікуючим лікарем Тані став випускник Буковинського державного медичного університету, наш земляк, наша гордість – Віктор Торак. Ми щоденно спілкувалися, обговорювали стан нашої пацієнтки, разом молилися і вболівали, раділи маленьким успіхам і покроковим перемогам”,- розповідає Любов Годнюк.
Новонароджений синочок залишився у перинатальному центрі. Чоловік, батьки, всі рідні були поряд з Тетяною, у Києві. Маленьким Віктором опікувалися неонатологи.
“Мій робочий день починався з наради, після наради я йшла у дитяче відділення фотографувала нашого красунчика Вітюшу і надсилала татові Юрій Равлюк і лікарю Віктору Тораку – фото підписувала – “Вітюша чекає на Маму”. Так було щодня і в один щасливий для нас усіх день Віктор Михайлович зателефонував і сказав – “Любове Олексіївно, я Вам обіцяю, що Вітюша обовʼязково дочекається Маму”. Ми всі плакали від шастя. Дома на маму чекав ще і старший синок Іванко”.
Крок за кроком, стан Тетяни покращувався і коли вона прийшла до свідомості, вперше розплюшила очі, Віктор Михайлович показав мамі фото новонародженого сина і вона посміхнулася. З того моменту почався процес одужання.
“Коханий чоловік, батьки – були завжди – зранку до пізньої ночі, у коридорі біля палати, вони молилися, просили Бога про зцілення рідної душі. І вимолили… І диво сталося! Мама повернулася до синочків! Неймовірна кількість неймовірних людей були з нами на цьому шляху спасіння. Ми дякуємо за допомогу всім всім, хто був поруч з медиками і з родиною у ці чорні дні”, – пише у дописі Любов Годнюк.
” ”
–>
