Фото з фб-сторінки Анни Беженар
Спортсмени з Чернівців Роман Кізюк та Анна Беженар стали переможцями в змаганнях із панкратіону на Всесвітніх іграх із єдиноборств. Ігри відбулися днями в Саудівській Аравії й зібрали понад 1500 атлетів зі 120 країн.
Про це йдеться у публікації ” ” від 2 листопада, пише molbuk.ua
“Аню, ти – машина!”
Анна Беженар перемогла у ваговій категорії 53 кг, Роман Кізюк – 93 кг. Радість чернівецьких спортсменів неможливо описати словами. Анна, отримуючи нагороду під мелодію українського гімну, ледь стримувала сльози щастя. А її тренер, голова обласної федерації панкратіону Ігор Наконечний заявив, що це історичний момент.
“Ми йшли до цього дуже довго: 11 років підготовки, 13 років міжнародних змагань, 20 років тренувань. Ця перемога – Аннина та моя мрія, яка врешті здійснилася”, – висловився І. Наконечний.
Переможців урочисто зустрічали у Чернівцях усією федерацією, оплесками, вітальними вигуками та обіймами. Чемпіонка Анна Беженар також працює тренеркою у клубі Golden Рankration. Її вихованці неймовірно пишаються своєю наставницею і мріють досягнути таких самих результатів.
У своїх 35 років Анна – заслужений майстер спорту України з панкратіону, володарка 15 медалей із чемпіонатів світу. Перемігши на Всесвітніх іграх, вона досягла усіх можливих висот у цьому виді спорту.
Анна Беженар розповіла ” “, з чого почалося її захоплення панкратіоном та якою ціною далася золота медаль.
“Перемога на Всесвітніх іграх була моєю мрією. Тривалий час я інтенсивно готувалася до них. Попри серйозну травму коліна, щодня тренувалася по 5-6 годин. Як сказали мені члени нашої української збірної, “Аню, ти – машина!”, – усміхається.
Спортом майбутня чемпіонка почала займатися у 13 років. Пізніше зацікавлення переросло у серйозне захоплення. Її тренером був і залишається Ігор Наконечний.
“Ти маєш вміти за себе постояти”
Першим, хто підтримав і повірив в Анну, став її дідусь.
“Він колись служив на флоті, а ще багато років працював шахтарем, – розповідає чемпіонка. – Я ж з дитинства товаришувала з хлопцями, постійно з ними чубилася. Часто приходила до дідуся скаржитися, на що він відповідав: “Я тобі допоможу, але не завжди буду поруч. Ти маєш бути сильною і вміти постояти за себе”. Ці слова настільки на мене вплинули, що я почала займатися єдиноборством. Мама й тітка довго відмовляли мене від цього, мовляв, ти ж дівчинка, у тебе будуть широкі плечі й зламаний ніс. Та я наполягла.
Дідусь мене завжди підтримував у цьому захопленні. Саме йому першому я бігла хвалитися своїми перемогами. Тоді пообіцяла дідусеві: “От побачиш, досягну того, що мені за спорт будуть платити гроші”. Він лише відповідав: “Дай Боже! Хочу це побачити”. На жаль, коли я заробила свої перші кошти завдяки спорту, дідуся вже з нами не було”…
У шкільні роки Аня дала мамі обіцянку, що займатиметься єдиноборствами до першої серйозної травми. І цей момент не забарився: у 2007 році вона сильно пошкодила коліно, через що півтора місяця пересувалася на милицях.
“Тоді я мамі сказала, що піду в зал до Юрійовича (Ігоря Наконечного – ред.) розроблю коліно, адже треба пройти реабілітацію. А після того вже припиняю ходити, адже домовленість є домовленість. І от досі коліно розробляю”, – сміється співрозмовниця.
Після перемоги на Всесвітніх іграх Анна вирішила призупинити свою спортивну кар’єру і зосередитися на тренерстві. Тепер, зізнається, якщо й братиме участь у змаганнях, то з практичною ціллю.
“Якщо раніше я їздила на чемпіонати світу, щоби вибороти ліцензію на Всесвітні ігри, то зараз ця моя мрія вже здійснилася. Тепер маю іншу – подорожувати світом, побачити північне сяйво”, – каже.
“Мрія варта всього!”
Для своїх вихованців вона намагається бути не лише наставницею, а й товаришкою, порадницею.
“Для нас важливо сформувати своїх учнів не лише як спортсменів, але і як сильних духом та тілом людей. Вони мають бути готові до різних моментів у спорті та житті. Розуміти, що програш на змаганнях – це не кінець світу, чемпіонати ще будуть, життя триває. Але і з цим треба вміти психологічно справлятися, – каже Анна. – Уже багато років я відвідую спортзал двічі на день – вранці й увечері. Це загалом 5-6 годин. Спочатку було важко, але поступово втягуєшся. Головне – самодисципліна. Не лінуватися, не шкодувати себе, мовляв, ой, мене болить, я втомився, хочу поспати. Мрія варта всього. Начхати на біль! Є мета – немає перешкод”.
До теми:
Які перемоги здобули чернівецькі спортсмени на ІІІ Всесвітніх іграх із єдиноборств у місті Ер-Ріяд (Саудівська Аравія):
Панкратіон: золота медаль – Анна Беженар, Роман Кізюк.
Грепплінг: золота медаль – Роман Кізюк, срібна медаль – Юрій Черкалюк.
” ”
–>
