Фото надав Владислав Маховський
Військовий Владислав Маховський із позивним “Француз” під час виконання бойового завдання отримав п’ять поранень, два з них виявилися важкими. Після тривалої реабілітації у Чернівцях Владислав планує повертатися на фронт.
Чернівчанин поділився з ” ” історією свого життя: розповів, яким воно було до повномасштабного вторгнення та як він вступив до ЗСУ.
У 18 років поїхав у французький легіон
У Чернівцях Владислав Маховський мав власний коктейль-бар, а під час пандемії коронавірусу йому навіть вдалося відкрити власну піцерію.
– Через локдаун, ще до початку війни, бар планував закрити і зосередитися на розвитку піцерії, але розпочалася повномасштабна війна, – каже “Француз”.
Владислав вже мав військовий досвід.
– Ще 18-річним студентом-журналістом у Польщі я поїхав у французький легіон (військовий підрозділ французької армії – ред.), там я писав свою курсову роботу. Моя служба тривала три роки. За цей час встиг побувати на виконанні місій в Африці, Гвіані (ред. – найбільший заморський департамент Франції), тому, можна сказати, пройшов хорошу школу підготовки: працював зі зброєю, вивчав, як правильно поводитися у певних ситуаціях, – розповідає військовий. – Отож після 24 лютого у мене не було думки, чи варто вступати до лав ЗСУ, бо розумів, що мій досвід на фронті, знадобиться.
Владиславу не відразу вдалося вступити до війська.
– Через тиждень після початку війни я прийшов у військкомат. Мав певні проблеми через мою службу в легіоні, адже я пішов звідти із висновком про ПТСР (посттравматичний стресовий розлад – ред.). У французькому легіоні всі таке мали. Тож майже пів року я ходив у медичні установи в Чернівцях, щоб отримати довідку щодо придатності до військової служби. Пізніше, коли я вже був готовий їхати, мені відмовляли у мобілізації, тому що мені не було ще 27 років, я не проходив строкову службу і не мав військової кафедри. Тож згодом, підписавши контракт, мене скерували у навчальний центр, – розповідає.
– Після французького легіону ця підготовка не здалася мені складною. Я потрапив у ту бригаду, в яку хотів, – 95-ту окрему десантно-штурмову.
Упродовж всього часу ми переважно базувалися неподалік Лимана, працювали у напрямку Кремінної. Не можу сказати, що в перші дні було страшно, просто психічно я був підготовлений до реалій війни, – зізнається військовий.
“Воюємо, щоб тут тривало життя”
Владислав розповідає, що першу втрату побратимів мав ще під час військової служби в іноземному легіоні.
– Тоді ж були і поранення, і надання першої домедичної допомоги. Та під час служби в ЗСУ втрати були вже в перший же день…Війна – це постійні втрати,– каже Владислав. – На фронті людина неповинна замикатися в собі. 15 березня 2023 року військовий під час виконання бойового завдання отримав поранення, проходив довготривале лікування й реабілітацію в різних містах. Останній етап лікування та реабілітації – у Чернівцях.
– Ми були на позиціях, біля яких працювали снайпери. Хтось був змушений перевірити позицію, і цим кимось одним був я, і власне тоді ж “попався”. Отримав п’ять поранень, з них – два важких, – каже Владислав.
– За півтора місяця завдяки лікарям я зміг відновити сили. Зараз планую повернутися до хлопців на фронт. Командиром відділення, як раніше, я не зможу бути, але зможу обіймати посаду в радіоелектронній розвідці або бути інструктором для хлопців, – ділиться Француз.
Наразі Владислав відкрив збір на пікап для своєї бригади. Його ціль – зібрати 240 тисяч гривень і на цьому ж пікапі повернутися на фронт.
– Радий, що життя в тилу триває. Я воюю, і хлопці там воюють, щоб тут тривало життя. Збір, який зараз триває для придбання пікапа, проводить мій друг-волонтер. За місяць нам вдалося зібрати 80 тисяч гривень.
Як і всі українці, Влад не відкладає думок про перемогу.
– До початку повномасштабного вторгнення я планував пожити в Америці. Важко сказати, чого хочу після війни. Певно, хотілося б облаштувати у районному центрі великий будинок для військових, де вони зможуть справді відпочити, – зізнається.
Номер картки, куди можна переказати кошти на пікап:
5375 4112 0944 6124
” ”
–>
