Росіяни обстрілюють місто ракетами, артилерією, літаками. Інтенсивні бойові дії – на Запорізькому та Мелітопольському напрямках.
Кореспондентці molbuk.ua вдалося зв’язатися з військовими, які воюють на найнебезпечніших ділянках фронту.
“Йдуть по трупах, як зомбі”
Російські окупанти не полишають спроб оточити Авдіївку на Донеччині, але українські військові стійко тримають оборону та завдають ворогу значних втрат.
– Авдіївку стирають з лиця землі й перетворюють на другий Бахмут. Залучена велика кількість особового складу й техніки. Росіяни постійно обстрілюють місто ракетами, артилерією, літаками, дронами-камікадзе. Щодня доводиться відбивати десятки атак противника. Два дні тому загинув мій друг, з яким воювали разом майже рік. Я важко переживаю цю втрату, – зізнався боєць десантно-штурмової бригади Олексій. – Тактичне становище українських військ під Авдіївкою залишається вигідним. Ми контролюємо висоти, а росіяни перебувають у низинах.
Знищуємо велику кількість окупантів, але вони, як зомбі, йдуть по трупах своїх військових. Чи п’яні, чи наколені наркотиками? Настрій у нас бойовий. Ми не здамо місто. Якщо порівняти нинішнє забезпечення з початком війни, то це небо і земля. Маємо достатню кількість зброї. Хоча дуже не вистачає підтримки з неба.
Авдіївка – передмістя Донецька, до якого звідси 12 кілометрів.
“Росіяни намагаються перерізати дорогу, якою ми отримуємо поповнення та зброю. Атакують одночасно кількома колонами бронетехніки з десантом піхоти. Розбиваються на невеликі групи, щоби оточити місто з усіх боків. Також використовують так звану тактику “кротів”: риють тунелі, щоби непомітно наблизитись до наших позицій, – каже Олексій. – В Авдіївці залишається ще понад тисяча цивільних, які не хочуть виїжджати з цього пекла.
Ризикуючи життям, в місто заїжджають поліцейські евакуаційною машиною, намагаються вмовити їх. Під завалами зруйнованих будинків можуть бути ще люди. Та через постійні ворожі обстріли їм не вдається допомогти”.
“Проходимо по 100-200 метрів за добу”
Українські військові й далі наступають на Мелітопольському напрямку. Просуваються повільно – по 100-200 метрів за добу. Багато росіян гине, але постійно підтягують резерви.
– Місцеві мешканці повідомили, що окупанти вирубують ліси, щоби будувати окопи та оборонні бліндажі. Вони люто захищають Мелітополь, бо туди надходить поповнення їхніх військових і зброї. Ми ж намагаємося знищити все їхнє ще до приходу на бойові позиції, – розповів аеророзвідник Дмитро. – Ключову роль відіграють дрони. Зараз це найефективніша зброя для викурювання росіян із позицій, знищення їхньої техніки. Тому чим більше буде дронів різних видів, тим ефективніше ми будемо працювати в осінньо-зимовий період.
“Дотягуємося до Токмака”
На Запорізькому напрямку зберігається напружена ситуація в районі села Вербового. Сили оборони України відбили деякі позиції ворога і закріпилися там.
– Наша артилерія працює, як і раніше, багато та якісно. Можемо вражати росіян на всю глибину їхніх укріплених ліній. Стріляємо на відстань і 14, і 28 кілометрів. Усе залежить від вогневих завдань і вибору пріоритетних цілей. Фактично дотягуємося до Токмака, – поінформував Тарас Меленчук, старший офіцер артилерійської батареї. – Основними нашими цілями є оборонні укріплення ворога, бронетехніка, артилерія, міномети, склади з боєприпасами. Не даємо танкам противника зайти на позиції й вести вогонь по наших підрозділах. Стріляємо по всьому, що можемо виявити та вразити. Якщо порівнювати, то в живій силі росіян більше, зате в техніці вони не мають переваги. За час війни ми навчилися добре маскуватися. Це ціла наука. У тонкощі вдаватися не буду, але що більша фантазія, то краще. Бо від маскування залежить наше життя.
Головне завдання старшого офіцера – керувати вогневою роботою артилерійської батареї. Він організовує все від початку й до кінця.
– Якщо ми перебуваємо на вогневій позиції, то треба робити розрахунки, шукати цілі й наводити на них гармати. Крім того, контролюю кількість снарядів і замовляю їх за потреби. Також відповідаю за справність гармат. Підрозділ має бути щохвилини готовий до роботи. Займаюся розвідкою цілей. Треба знати, куди переміщається противник, щоби порушити його плани вогнем наших гармат. А ще відповідаю за особовий склад підрозділу: забезпечення їжею та інші потреби, – пояснив командир. – Артилеристи чітко розуміють, що від їхньої роботи залежить життя піхоти. Тому призвичаїлися швидко працювати й відкривати вогонь. Якщо піхота просить підтримати її, то ми завжди допомагаємо, чим можемо. Хоча втомилися, безперечно, всі, і це відчувається. Втома в нас і фізична, і психологічна.
Та, попри це, ми повинні працювати й давати результати. Адже від нас теж залежить омріяна перемога. Будь-яка знищена нами ціль наближає до неї.
Просування української армії ускладнює осіння погода. “Ранкові тумани заважають стріляти. Та й темнішає швидше. Усе це ускладнює нашу роботу, але не критично. Ми будемо працювати за будь-яких умов та за будь-якої погоди,– запевнив артилерист. – Але потрібно багато далекобійної зброї, далекобійних ракет типу американських ATACMS, щоби завдавати масованих ударів по ворогу”.
” ”
–>
