Василь і Альона Беженарі – майстри народного мистецтва України. Обоє працюють у Буковинському центрі культури і мистецтва. Василь займається писанкарством, графікою, керамікою. Альона теж пише писанки, відроджує іконопис на склі.
Про це йдеться у публікації .
– Зараз ми щодня проводимо майстер-класи з розпису писанок. Радує, що цього прагнуть навчитися і діти, і дорослі. Розповідаємо про традиції та сакральне значення писанки. На писанці немає жодного негативного знака-символу, – каже пан Василь. – На майстер-класи беремо двох донечок. Старша Єлизавета вже має власну колекцію писанок. Молодша трирічна Тетянка навчилася тримати писачок.
“Мама пекла 25 пасок”
Василь із села Нелипівці на Кельменеччині, Альона – з Хмельниччини.
– Намагаємося поєднати в нашій сім’ї буковинські та подільські великодні традиції, – зауважує Василь. – Із дитинства люблю великодні свята. Старші брати з батьком наводили порядок на господарстві. Як найменшого, мене посилали на город копати хрін. Із нетерпінням чекав, коли мама занесе до хати велику миску і почне місити тісто на паски. Перед цим мама переодягалася у чисту сорочку, молилася. Пасок пекли багато – 20-25. Найгарнішу з хрестом посередині несли святити. Інші роздавали родичам, бідним людям. Витягнута з печі паска пахла на всю хату. Мені так хотілося відламати шматочок, але мама казала: “Гріх їсти до Великодня”.
– У нас був кошик, який використовували лише для освячення. Його завжди складав батько. Найперше ставив паску, потім – кружальце ковбаси, буженину, сало, варені яйця, писанки та крашанки, домашній сир, корінці хрону, свічку. Прикрашали кошик віночком з барвінку і накривали вишитим рушничком, – пригадує чоловік. – Батько ділив свячене яйце, роздавав усім, примовляючи: “Дай, Боже, ці свята щасливо відсвяткувати і других дочекатися. Христос воскрес!” Ми дружно відповідали: “Воістину воскрес!”
Написала 50 писанок
– Я пишу писанки з дитинства. У нашій сім’ї великодній кошик доручали складати мені. Клала туди три писанки: одна мала бути розфарбована, друга – крашанка, третя – з листочками. Бабуся пекла паску з додаванням 50 яєчних жовтків. Тому вона була жовта-жовта, наче сонечко, – пригадує пані Альона. – Кошик покривали рушничком, який вишила бабуся. Йшли святити в сусіднє село, бо в нашому не було церкви.
Семирічна Єлизавета хвалиться, що вже написала 50 писанок. “Першу писанку я написала, коли мені було три рочки. Тепер вже добре знаю весь процес, – запевнила дівчинка. – Треба взяти сире яйце, протерти його оцтом. Поділити олівцем на дві частини, намалювати малюнок або орнамент. Я малюю сонечко, зірочки, вербу, квіточки, метелики, коника. Потім треба нагріти над свічкою писачок, вмочити у бджолиний віск і провести по лініях, намальованих олівцем. Опустити яйце у фарбу жовтого кольору, почекати, доки воно зафарбується, витерти серветкою. І так можна зафарбовувати в різні кольори: зелений, оранжевий, синій, коричневий, фіолетовий, чорний. Нагріти яйце над свічкою, витерти віск – і писанка готова.
Великодній кошик у сім’ї Беженарів складає тато Василь, йому допомагають донечки. “У нас є аж три кошики: великий для батьків, менші – для мене і сестрички. Також маємо три рушнички, якими їх накриваємо, – розповіла Єлизавета. – Я складаю у свій кошичок пасочку, маленьку ковбаску, писанку, крашанку, варене яйце, а ще – шоколадне, прикрашаю його квіточками.
– Треба зберігати наші народні традиції, передавати їх дітям та внукам. Бо доки ми будемо писати писанки і святити кошики, нас ніхто ніколи не переможе, – переконана майстриня Альона Беженар.
Фото Ігоря Молоткіна
