Його довго не брали в армію через проблеми зі здоров’ям та вік – Валерію було 53 роки. Він не втомлювався повторювати, що не хоче, щоб убивали дітей і першими повинні воювати з ворогом їх батьки. Патріот, тато двох синів та дідусь шести онуків усе ж домігся свого, пішов захищати Батьківщину та героїчно віддав за неї своє життя.
Про долю Героя АТО Валерія Ротара йдеться на фейсбук-сторінці “Незабутні: Буковина пам’ятає”.
Читайте також: Був ще на Тузлі у 2003: що відомо про загиблого Героя Іллю Дякона
Народився Валерій Іванович Ротар 13 березня 1963 року в селі Долиняни Хотинського (нині Дністровського) району Чернівецької області у звичайній селянській родині. Зростав разом зі старшим братом Анатолієм та молодшою сестричкою Світланою, якою завжди опікувався. Змалку був зібраним, дуже відповідальним, дисциплінованим, самостійним та працьовитим. Навчався в Долинянській школі, був старанним учнем. Захоплювався фізикою, цікавився роботою електрика. Коли сім’ю залишив батько, мати, Марія Василівна, дуже багато працювала, їздила на заробітки, щоб звести дітей на ноги, а вони їй як могли допомагали.
Валько, як його називали вдома, мав чудовий голос та слух, часто брав разом із мамою участь в художній самодіяльності та вигравали призові місця. А ще любив землю, вмів на ній працювати, тому закінчив Ставчанське професійно-технічне училище. Відслужив строкову службу. Згодом одружився, народилися двоє синів – Руслан та Сергій. Був уважним, люблячим батьком, хоча особисте життя не склалося.
Коли 2014 року Росія напала на Україну, попросився на фронт, але йому відмовили, бо мав певні проблеми зі здоров’ям. Та у квітні 2016 року, коли старший син Руслан демобілізувався, Валерій підписав добровільно річний контракт на службу в Збройних силах України. Сказав, що чоловіки мають вигнати ворога від рідного порога, з української землі. Служив солдатом у 8-му окремому мотопіхотному батальйоні 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади в зоні антитерористичної операції на Сході України, забезпечував зв’язок.
Загинув Валерій Ротар 5 липня 2016 року внаслідок мінометного обстрілу в районі міста Мар’їнка Донецької області. У нього було вогнепальне осколкове поранення шиї, зачепило сонну артерію. Поховали воїна 7 липня 2016 року на кладовищі рідного села Долиняни на Хотинщині.
Оповиті смутком залишилися мати, сестра, двоє дорослих синів та шестеро онуків.
Сповнена горем мама Героя Марія Василівна згадує: “Побратими повернули мені обкладинку від синового паспорта, залиту кров’ю, і я тепер довіку її берегтиму…”
Указом Президента України № 363/2017 від 14 листопада 2017 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку Валерій Іванович Ротар нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно), який вручили матері Героя.
” ”
–>
