У Хотині вже понад півтора року працює шелтер Святої Ольги. Його облаштувала громадська організація “Елеос-Україна” разом з однією із церковних громад ПЦУ.
Дмитро ШОРА, директор шелтеру, розповідає, що за час роботи заклад прийняв у себе понад 85 людей, йдеться в публікації ” “.
– Це мережа шелтерів, яка діє як в Україні, так і за кордоном. Один з таких шелтерів – у Хотині. Ми приймаємо жінок і дітей. Постраждалих від домашнього насилля, від війни, а також людей з уразливих груп населення – тих, які живуть з ВІЛ, поселяють у шелтері. Тут вони отримують соціальну, психологічну, гуманітарну, правову допомогу, – розповідає Дмитро Шора.
“Можуть жити від трьох місяців до пів року”
Шелтер розрахований на 25 людей. Тут два поверхи, створенні комфортні умови для проживання. У кожної родини – своя кімната, простора спільна кухня.
– Намагаємося адаптувати цих людей до місцевого життя. Вони тут влаштовуються на роботу, можуть винаймати житло, відновлюють документи. Хтось залишається у громаді, а хтось виїжджає за кордон. У кожного доля складається по-різному. У шелтері люди можуть мешкати від трьох місяців до пів року. Є й такі сім’ї, які втратили житло і не мають куди повернутися. Вони мешкають у шелтері понад дев’ять місяців. Відтак ми допомагаємо їм знайти житло або ж скеровуємо в інший шелтер. Співпрацюємо з різними благодійними громадськими організаціями, з місцевою владою. Людей, які приїхали до нас, обстежують медики. Якщо потрібно, їх підліковуються. Далі ми допомагаємо таким особам відновити документи, якщо їх втратили, чи виготовити закордонний паспорт, – каже Дмитро.
Для жінок у шелтері проводять різні навчання та майстеркласи. Згодом допомагають із працевлаштуванням. Дітки мають змогу відвідувати гуртки.
– Жінки навчаються і потім намагаються втілити свої плани, ідеї в життя. Стають на роботу. Була жінка, яка пройшла навчання з приготування суші й влаштувалася на роботу сушистом. Діточки також мають змогу відвідувати різні гуртки, заняття, – каже Дмитро Шора.
“Дитина тут почувається як удома”
Наразі в шелтері перебуває 17 осіб. Вони приїхали з Харківщини, Херсонщини, Донецької та Луганської областей. Згодом сюди має заселитися ще одна сім’я – матір і п’ятеро дітей із Херсонщини. Для них уже підготували кімнату.
Олена Вікторівна разом із внуком приїхала із Мирнограда Донецької області. Коли були обстріли, малий Ілля сильно перелякався і перестав розмовляти.
Тут з хлопчиком працюють психологи й логопеди.
– Нас евакуювали з Покровська на початку квітня, ми їхали 28 години в потязі. Людей було дуже багато. У нашому купе було 14 людей, спали навіть у проходах. Уже в Чернівцях волонтери скеровували кого куди. Ми приїхали лише удвох із внуком. Моя донька залишилася у Мирнограді, не захотіла виїжджати. У шелтері живемо чотири місяці. Ілля вже тут пішов до першого класу. Мовлення у нього відновилося. Нам тут дуже сподобалося, до нас добре ставляться, гарні умови проживання. Ми жили і в Долинянах, і в притулку при церкві, але тут найкращі умови. Ми вже звикли. Дитина тут почувається як удома, – розповідає жінка.
Олена РОМАНЦОВА приїхала з Маріуполя в липні минулого року.
– Спочатку виїхала до Бердянська, потім – до Запоріжжя, а згодом приїхала в Чернівці, – розповідає жінка.
Галина Василівна приїхала із Соледара. Розповідає, що місто геть зруйноване, тож залишатися там вже не могла.
– Наше місто в руїнах, усе розгромлено. Дві шахти затопило. Жити в Соледарі вже неможливо: немає ні води, ні світла, ні газу. Була вимушена приїхати сюди. У шелтері вже мешкаю пів року. Мені дуже подобається, спокійно, немає обстрілів. Нам тут допомагають, підтримують, – каже жінка.
” ”
–>
