На фото: Андрій Пронін (ліворуч) зі своїм кумом та бойовим побратимом Вальтером Шеффером
Чернівчанин Андрій Пронін понад десять років жив і працював в Англії на будівництві. Та з початком великої війни повернувся в Україну і пішов на фронт. Йому кілька разів відмовляли у військкоматі, проте чоловік не здавався.
Про це йдеться у публікації ” ” від 28 вересня, пише molbuk.ua
“Таке воно, братерство”
Про Андрія розповів його товариш Вальтер Шеффер, який теж зараз служить у ЗСУ. Вальтер та Андрій – друзі, разом росли, ходили до школи №37 у Садгорі, пізніше стали кумами. Тепер – ще й бойовими побратимами.
“Мій друг дитинства, кум і побратим Андрій Пронін понад 10 років жив та працював в Англії. Йому нічого не заважало сидіти там, в Англії, і донатити, тим більше, що майже не чує на одне вухо. Але він повернувся до України, пішов у військкомат. Відмовили один, другий раз, третій, четвертий, аж поки не взяли. Тепер він морпіх”, – розповів Вальтер Шеффер.
Два тижні тому Андрій з побратимами потрапили під артобстріл. Один із них загинув, інший був поранений, Андрія контузило. Зараз військовий проходить реабілітацію, невдовзі має повертатися до війська. Тим часом встигає ще й підтримувати своїх товаришів.
“Днями отримую повідомлення: “Вальтере, бачив, на дрони збираєш, маю “мавік 3 комбо”. Кажи адресу, куди надсилати”. “Андрюхо, вам теж потрібно” “Вам зараз більше потрібно, ніж нам. Стану в стрій, ще намутимо”. Так і живемо. Донатимо один одному, віддаємо дрони й авто туди, де вони потрібніші. Таке воно, братерство”, – переповів розмову з товаришем Вальтер Шеффер.
Віддав дрон побратимові
У телефонному спілкуванні з кореспонденткою ” ” 43-річний Андрій Пронін розповів, що в Україну повернувся першого березня минулого року. Відразу попрямував до військкомату. Його не поспішали записувати у стрій, все обіцяли, що перетелефонують.
“І так два місяці тягнули. Лише з четвертого разу дали дозвіл. Я пройшов медкомісію і вже наступного дня поїхав на навчання.
Зараз служу у 36-ій окремій бригаді морської піхоти. Вальтер – у 82-ій окремій десантно-штурмовій бригаді. Ми воювали на різних напрямках. Але всі ті патрони, снаряди, які залишали росіяни, втікаючи з позицій, я відвозив Вальтеру.
А потім, коли ми воювали біля Авдіївки, волонтери допомогли нам придбати два “мавіки”. Вони доволі дорогі – по 3 тисячі доларів. Один збили, інший чекав кращих часів. Дізнався, що підрозділу Вальтера зараз потрібен дрон. У них там тепер така ділянка, що десять “мавіків” ідуть на тиждень. Тож ми віддали їм, нехай пацани воюють, поки я на відновленні. Що більше знищать ворогів, то краще для нас”, – каже Андрій Пронін.
Військового та його побратимів підтримують друзі та родичі, які залишилися в Англії.
“Пацани вже майже десять машин купили за кордоном. Допомагають нам, чим можуть. І це дуже цінно. Бо он, мені нещодавно авто розбомбили, то хлопці вже скинулися на нове”, – зауважує співрозмовник.
У захисника вже третя контузія, відповідно, проблеми зі здоров’ям дедалі відчутніше даються взнаки. Попри це, Андрій Пронін не жалкує, що приїхав воювати, і не планує списуватися.
“Чого жалкувати. Мусить же хтось брудну роботу робити, нищити цих виродків. У мене чимало знайомих земляків, які нічим не допомагають і самі не йдуть у ЗСУ. Хоча то ж не обов’язково воювати, можна логістикою займатися. Людей треба дуже багато. Але нехай це буде на їхній совісті…”
” ”
–>
