У цьому місці відбувають найсуворіше покарання за важкі злочини вбивці, ґвалтівники, грабіжники, рецидивісти, рекетири. Від вільного життя їх відгороджують сотні замків, конвоїв та паркан, на якому намотаний колючий дріт.
Кореспондентка ” ” побувала у Сокирянській чоловічій виправній колонії та побачила, як засуджені відбувають покарання.
Високі паркани з колючим дротом
Ще здалеку помітно високий паркан, на якому колючий дріт. На контрольно-пропускному пункті у мене ретельно перевіряють документи та речі в сумці. Далі черговий виписує мені перепустку. Проходимо на територію колонії.
Там є декілька будівель, у яких засуджені відбувають покарання. Другий сектор – середнього рівня безпеки та третій максимального. Територією виправної колонії мене супроводжує конвой працівників та начальник Сокирянської виправної колонії №67, полковник внутрішньої служби Геннадій МАРТИНЮК.
Проходимо до лазні. Перед самою лазнею є роздягальна, де можна залишити речі. Далі у приміщенні кілька душових кабінок, між якими перегородки. Біля кожної душової шторка. У приміщенні світло та чисто.
– У нас суворі правила дотримання чистоти, – пояснює начальник колонії.
Далі разом із конвоєм йдемо до кухні. Дорогою туди чую гучний дзвінок.
– Що це? – запитую у співробітників колонії.
– Цей дзвінок є сигналом того, що засудженим час обідати, – пояснюють співробітники.
Через кілька хвилин з однієї з будівель виходять близько 20 чоловіків. Вони йдуть шеренгою, руки за спиною.
Проходимо на кухню. Посеред кухні стоять три великі чани. Старший на кухні відкриває перший чан – там борщ. У другому – каша. У третьому – підлива із м’ясом.
– Ми готуємо у цьому приміщенні, далі спеціальним ліфтом спускаємо їжу до місця видачі. По черзі кожен засуджений підходить по свою порцію, – розповідає головний кухар Сергій.
Спускаюся до місця видачі їжі. Засуджені вишикувалися і по черзі із віконця видачі харчів забирають свій обід, сідають за стіл та їдять.
На ліжках – біла постіль, а на стіні телевізор
Йдемо до сектора середнього рівня безпеки. Він загороджений металевим парканом. Зверху паркан обмотаний колючим дротом. Двері весь час замкнені. Біля дверей стоїть черговий, у якого ключі. Він нам відчиняє. Щойно ми проходимо на територію сектору, двері знову замикають.
Засуджені виходять на вулицю, а ми заходимо у приміщення.
– Тут перебувають засуджені, які залучені до господарського обслуговування. Тобто ті, хто обслуговує колонію: пекарі, кухарі, люди, які обслуговують котельню, – пояснює начальник колонії.
Заходимо у приміщення. Воно чисте та просторе. У ряд виставлені ліжка, між якими є перегородки. На вікнах – тюль, у цьому приміщенні є телевізор. Біля кожного ліжка стоять тумбочки. Постіль на ліжках чиста, білого кольору.
Йдучи територією колонії, бачу спортивний майданчик та дві церкви.
– На спортивному майданчику засуджені мають можливість займатися спортом. У нас є дві церкви – православна та церква християн-баптистів.
Щонеділі та на свята там правлять служби. Є священник і пастор, – розповідає Геннадій Мартинюк.
– Засуджені ходять на служби? – запитую.
– Так, є такі неділі, коли церква повна, – розповідає начальник колонії.
Далі бачу бібліотеку. Там сидять двоє засуджених і читають книги. Мою увагу привернув молодий чоловік неподалік бібліотеки.
– Це засуджений. Якщо хочете, можете з ним поспілкуватися, – каже начальник колонії.
Чоловік одягнений у цивільний одяг: кепка, кофтина, спортивні штани. На кофтині справа нашивка: на ній вказано прізвище й ініціали засудженого.
Засудженому Івану 28 років.
– За що потрапили сюди? – запитую.
– Ще з юності став не на той шлях. Наркотики, алкоголь… Потрапив під вплив старших за мене хлопців. Вони й прищепили мені бажання жити кримінальним життям. Вчинив два злочини – і потрапив у це місце. Перший злочин – це вбивство. Я вбив свого товариша. У нас виникла сварка, після чого я не розрахував силу удару. Мій друг помер. Другий злочин – крадіжка. Мене покрали 12 роками неволі. Залишилося відсидіти ще чотири з половиною. Своєї сім’ї я не створив. Є тато, мама і сестра. До мене приходять зрідка, але тут я багато чого усвідомив. Коли вийду на волю, то хочу допомагати людям, – каже засуджений.
До такої розповіді ставлюся з недовірою, але хто знає…
Сектор, де перебувають вбивці та ґвалтівники
Опісля прямуємо до сектора максимального рівня безпеки. Тут відбувають покарання вбивці, ґвалтівники, рецидивісти та рекетири. Приміщення відгороджене великим парканом.
Нам відчиняють двері й одразу ж за нами їх замикають.
Пройшовши туди, здіймаю голову. На вікнах ґрати, з-за яких визирають засуджені. Чую на свою адресу не дуже приємні слова. На кожному вході та виході тут додаткові грати. Підіймаємося на другий поверх. Там великий і довгий коридор. По обидва боки – камери, де перебувають засуджені. В одній камері живуть здебільшого по шість-вісім чоловіків. Підходимо до одних дверей. На них маленьке віконце з ґратами.
– За потреби засуджений у це вікно кличе чергового, – пояснює начальник колонії.
Черговий відкриває замок дверей. За дверима – ще одні ґрати. Приміщення у цьому секторі досить велике. Є ліжка одинарні та двоярусні. На ліжках матраци, ковдра, подушка та постільна білизна. На стіні висить телевізор, звідки лунають національні новини.
Тут мені стає дискомфортно, адже усвідомлюєш, що ти поруч із людьми, які вчинили серії вбивств, розбоїв та зґвалтувань. Тутешні “мешканці” намагаються щось вигукнути, сказати, однак на це не варто звертати уваги. Оглянувши камеру, виходимо на вулицю.
За словами начальника колонії Геннадія Мартинюка, у виправному закладі відбувають покарання 525 засуджених.
– Це чоловіки, засуджені за важкі та особливо важкі злочини. Це навмисні вбивства, розбої, зґвалтування, серії крадіжок. У нас відбувають покарання чоловіки віком від 19 до 75 років. Найбільший термін, який відбував засуджений, – 17 років позбавлення волі. Це було навмисне вбивство двох і більше осіб. Бувають випадки, коли засуджені після покарання будують свої сім’ї та живуть нормальним життям. Та є й випадки, коли після виходу на волю такі особи не поривають зв’язків із кримінальним світом. Тоді знову потрапляють до нас, але вже як рецидивісти. Тут сидять чоловіки, які по п’ять разів відбувають у нас покарання. Усе розпочинається з крадіжок, а закінчується навмисним вбивством. На території нашої колонії є також арештний дім, де засуджені відбувають покарання до шести місяців позбавлення волі, – підсумовує начальник колонії.
Повертаємося на контрольно-пропускний пункт. Тут я повертаю перепустку, а мені повертають журналістське посвідчення.
” ”
–>
