Уперше за понад десять років жіноча волейбольна команда “Буковинка” у Чернівцях гратиме у суперлізі України. Цього року оновили склад “Буковинки”. Тож наразі команду очолює волейболістка з Мелітополя Катерина Сільченкова. Спортсменка вже понад двадцять років грає у волейбол.
За цей час Катерина змогла зіграти у багатьох волейбольних клубах, пише molbuk.ua
“У волейбол я граю з п’ятого класу. Починала із дитячо-юнацької спортивної школи у Мелітополі, пізніше впродовж 10-11 класу вчилася та грала в команді із Запоріжжя – “Орбіта”. Коли вже вступила до університету, то почала грати у суперлізі. Також грала у складі команди “Хімік”, що в Одеській області, а після цього виїхала за кордон, протягом трьох років грала у Єгипті та в Угорщині. Повернулася в Україну, ще два роки грала у складі “Прометея”, пізніше в “Аланті”, і ось зараз готуюся до суперліги України у складі “Буковинки”, – розповідає Катерина Сільченкова.
“Було бажання грати за кордоном”
Минулого року, коли проводили чемпіонат України з волейболу в Чернівцях. Катерина грала у складі “Аланти” (ред. – жіночий волейбольний клуб з Дніпра).
“Після чемпіонату України я навіть не знала, чи буду продовжувати кар’єру волейболістки. Та коли мені надійшла пропозиція перейти до “Буковинки”, я вирішила все ж таки погодитися. Усі дівчата, з якими я зараз тренуюся, мені знайомі, адже неодноразово бачилися на різних змаганнях, проте у складах різних команд”, – каже Катерина.
Катерина в команді є найстаршою спортсменкою. Дівчина зізнається, що минулий досвід гри у командах зараз допомагає у підготовці до суперліги України.
“Наш головний тренер Артем Дигтяренко обрав мене капітаном. Можливо, саме через набутий мною досвід, адже вже неодноразово була капітаном в інших командах. Минулі знання допомагають краще розуміти теперішню тактичну та технічну підготовку в тренуваннях. Коли тренер роздрукував тактичні посібники для команди, я вже розуміла, як маємо працювати, тренуватися. Волейбол завжди рухається вперед, це гра, в якій завжди пізнаєш щось нове”, – зізнається Катерина Сільченкова.
У Катерини завжди було бажання спробувати грати у складі волейбольних клубів за кордоном.
“В Угорщині грала в команді, де були дівчата з різних країн: з Бразилії, Польщі, Азербайджану, Сербії. Ми всі гарно товаришували, чудово працювали у команді. Це був новий досвід для мене, адже я побачила, як тренуються в інших країнах, змогла пограти у складі єгипетського волейбольного клубу “Аль-Аглі” та угорського – “Ясберень”. Уже через три роки я повернулася в Україну, до чоловіка Єгора. Дуже йому вдячна, що завжди мене підтримує у спорті”, – каже Катерина.
Мріє вдома побачитися з батьками
Після початку успішної кар’єри волейболістки дівчина неодноразово приїжджала до рідного міста. Попри те, що Мелітополь опинився в окупації, Катерина намагається постійно підтримувати зв’язок із рідними.
“Зараз у Мелітополі мої батьки, рідні та друзі. Раніше я часто могла приїжджати до свого тренера, поспілкуватися з ним, зараз, на жаль, такої можливості не маю. Знаю тренерів, які все ж залишилися тренувати навіть в окупації та працювати з ворогом. Мої рідні залишилися там (батько, мама, тітка), адже не могли залишити бабусь. Звісно, що їм там дуже важко, вони, як і всі українці, чекають, коли це все закінчиться і настане мир. Доводиться спілкуватися через інтернет, проте не завжди є зв’язок”, – каже Катерина.
Що буде після суперліги, Катерина ще не планує.
“Хочу, щоб моя команда, добре зіграла у суперлізі, опинилася в призерах. Зараз є тільки одна мрія – поїхати додому та побачитися з батьками. Ще на початку війни надходили пропозиції з-за кордону, але я все одно відмовлялася, розуміла, що хочу грати у своїй країні. Влітку мене зацікавило тренерство. Важко сказати, що мене чекатиме після волейболу, тож живу в моменті”, – зізнається Катерина Сільченкова.
” ”
–>
