Членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України, різьбярка Галина Олійник брала участь у Міжнародному фестивалі народів світу.
На фестивалі буковинка представила тарелі та жіночі прикраси, провела майстерклас з художнього дереворізьблення.
“Кращі майстри з усього світу приїхали до Італії, щоби показати культуру своєї країни, традиції та колоритність, – каже пані Галина. – Україну представляли шість майстринь. Йдеш у вишиванці, а всі одразу звертають на тебе увагу. Підходять, запитують про війну, висловлюють співчуття”.
Різала пальці до крові
Галина Олійник працює вчителькою англійської мови у Виженській гімназії. У вільний час йде у свою невеличку майстерню і різьбить із дерева тарелі, рахви, скриньки, хрести… Їх можна побачити на багатьох виставках і фестивалях. Чимало робіт зберігаються в українських музеях та приватних колекціях за кордоном.
Захоплення мами передалося доньці Антоніні, яка теж займається художнім різьбленням.
– Свої роботи не продаю, а тільки дарую, – запевняє майстриня. – Багато наших з донькою виробів передали на благодійні аукціони на підтримку ЗСУ. Зараз будемо збирати кошти на протезування ноги одного військового. Воюють мій рідний брат, багато друзів, знайомих. Хочеться хоча б чимось їм допомогти.
– Жінка-різьбярка – дивина. Зазвичай цим займаються чоловіки. Звідки у вас таке захоплення? – цікавлюся.
– Мені завжди подобалося гуцульське народне мистецтво, особливо різьблення по дереву. Та, щоби цим займатися, треба закохатися в дерево, зрозуміти, що воно живе. Спочатку часто різала гострим різцем руки до крові. Коли приходила до школи з перебинтованими пальцями, колеги сміялися: “Знову Галина тримала в руках різець і молоток”. Та навіть поранені руки не могли зупинити моє бажання навчитися різьбити. Зараз можу це робити навіть із манікюром, – усміхається майстриня. – У нас мало жінок займається різьбленням. Наразі це робимо ми з донькою та ще одна майстриня з Чернігівщини. Рада, що гуцульське художнє дереворізьблення внесли до переліку нематеріальної спадщини України.
Першим учителем Галини був її батько, котрий працював із деревом і показав доньці елементи різьблення. “Я навіть хотіла навчатися на народного майстра, але все ж вступила на факультет іноземних мов ЧНУ. Пізніше у цьому виші здобула ще одну вищу освіту – закінчила факультет архітектури, будівництва і декоративно-прикладного мистецтва. Тобто все-таки здійснила свою мрію, – каже пані Галина. – Раджуся з відомими буковинськими умільцями. Зокрема мені дуже допомогли заслужені майстри народної творчості Володимир Ворончак і Дмитро Курик, які розкрили багато своїх секретів”.
Використала справжнє кінське волосся
За словами майстрині, дерев’яні речі мають дивовижну енергетику. “Люблю різьбити великі тарелі, бо на них можна розгорнути свою думку. Два найбільші мають у діаметрі 89 сантиметрів. Їх ледве можна втримати в руках. А так у середньому – 40-45 сантиметрів, – розповідає пані Галина. – Є тарелі з червоного дерева, яке росте в тропіках. Невелику дощечку мені подарував мій дідусь. Казав, що давно беріг її для чогось доброго. Хоча з червоним деревом важко працювати, бо воно досить тверде. Використовую у своїх роботах традиційні буковинські та елементи трипільської культури. Це зашифрований код наших предків. Маю тарелі “Яриловий дар”, “Трипільське сонце”. За таріль “Ювілейний” із тризубом, над яким працювала два місяці, отримала президентську стипендію.
Буковинка вирізьбила з груші найбільшу в Україні булаву, яка важить 25 кілограмів. Її довжина – 2,3 метра, ширина – 55 сантиметрів.
– Поруч із нею почуваюся карликом, – усміхається авторка виробу. – Різьбила-різьбила півтора року – і вийшла на рекорд України. Зараз ця булава знаходиться в експозиції Національного історико-культурного заповідника “Чигирин”. Ще одну булаву, значно меншу за розміром, подарувала Чернівецькому краєзнавчому музею.
Майстриня встановила ще один національний рекорд – створила найбільший козацький бунчук ручної роботи, який був символом гетьманської влади. Його довжина – 182 сантиметри. “Для бунчука потрібен був натуральний кінський волос. Поїхали з друзями в Карпати шукати коней відповідного забарвлення, – пригадує Галина. – Троє господарів погодилися, щоб ми зістригли трохи волосся з їхніх коней. Зараз цей бунчук зберігається в Чернівецькому краєзнавчому музеї”.
– Коли приходжу після школи додому – одразу тягне до нашої майстерні. Так приємно після напруженого дня взяти у руки різець і почати мудрувати над деревом. Для мене це найкращий відпочинок. Коли працюю – забуваю про все, можу засидітися до півночі. Кожен мій виріб – ніби народження дитини. Приростаю до нього душею і серцем. Це дивовижне відчуття, коли своїми руками можеш створити щось прекрасне. Шматок дерева можна перетворити на таріль або вазу, вдихнути в них друге життя, – захоплено говорить майстриня. – Тепер різьбимо вдвох із донькою.
Антоніна закінчила Вижницький фаховий коледж мистецтв та дизайну, має власний стиль. Найкраще в неї виходить інкрустація. Ми створили нашу брендову емблему, маємо сторінки у соцмережах. Хочемо зробити велику колекцію буковинських прикрас із дерева.
Зараз Галина з донькою готуються до персональної виставки, яка відкриється 29 серпня у Буковинському центрі культури й мистецтва. “Усе народне – поза модою. Воно вічне, – вважає майстриня. – Ми повинні зберегти автентичні ремесла, якими займалися наші предки, бо вони відображають віковічну мудрість нашого народу…”
Із досьє ” “
Галина ОЛІЙНИК – буковинська майстриня народного дереворізьблення, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Авторка двох козацьких клейнодів ручної роботи, які занесені до Книги рекордів України, – найбільша булава та найбільший бунчук. Номінантка національної премії “Найкраща українка в професії 2023” в номінації “Мистецтво”.
Двічі лауреатка президентської стипендії для молодих майстрів народного мистецтва України.
Лауреатка золотої медалі Міжнародного гуцульського фестивалю та літературно-мистецької премії імені Георгія Гараса. Представляла Україну на Міжнародному фестивалі народів світу в Італії.
Фото зі сторінки Галини Олійник
Майстриня любить різьбити великі тарелі діаметром 89 сантиметрів.
Два вироби буковинки визнані національним рекордом.
” ”
–>
