Автор фото: Тарас Піц
Але ні. На одній із лавочок помітила військового. Він сидів задуманий, серйозний. Як мені здалося, спостерігав за тим, що відбувається довкола, і відчував себе самотнім на цьому святі життя. Можливо, він лише недавно повернувся на кілька днів у відпустку з передової і зараз ніяк не може звикнутися з мирним ритмом життя ? Не знаю…
Потім біля нього підсіла якась пара, і військовий гречно поступився їм місцем. Кинув на плечі свого рюкзака і пішов. Його постать у пікселі разюче виділялася поміж святково вбраних перехожих…
Ні, війна мені не наснилася. Вона триває – страшна, кривава. І ще буде довго. Марно сподіватися на те, що це жахіття швидко закінчиться. Це не кіно…
І чомусь згадалася недавня розмова з одним бійцем-чернівчанином на похороні його побратима.
“Побувши вдома деякий час, хочеться знову повернутися на передову, до товаришів. Просто тут, у тилу, все якось не так…Усе зовсім по-іншому…”, – сказав він мені тоді.
Тепер я розумію, що він мав на увазі. Бійці тут почуваються самотніми…
” ”
–>
