Оксана Порох – журналістка з Путильщини. Рік тому вона почала вивчати призабуте старовинне ткацтво. Жінка відтворила всі етапи цього ремесла, починаючи від утримання овець і закінчуючи валянням готового виробу в гірських річках.
– Напевно, ця ідея нуртувала в мені. Я дуже люблю край, в якому живу, дуже люблю Гуцульщину. Я виросла тут, бачила різні ремесла, притаманні саме Буковині. Канікули я часто проводила поруч з бабусею, з дідусем. Вони дуже любили овець. У кожній гуцульській родині без овець – ніяк. Вівці і одягають людину, і годують її. Батьки мої теж утримують у господарстві кілька овець. Обидві мої бабусі вміли вправно працювати з нитками. Це вміння передалося і мені. Я і вишивати вмію, і в’язати гачком. Та у якийсь момент мені захотілося пізнати щось нове. І от минулого року я вирішила повторити всі процеси створення ткацького виробу, – каже пані Оксана.
Жінка попросила маму зняти з горища руна овечої вовни. Оксанина мати цю ідею підтримала. Пізніше вони почали шукати чим чесати вовну. І натрапили на жінку, яка запропонувала придбати старовинний верстат.
– Я подумала: “А чому б і ні?” Так все поступово дійшло до того, що я створила майстерню-музей. Вже навіть є робоча назва – DжєрGa. Це колоритне гуцульське слово, воно означає витканий гуцульський ліжник. Коли я почала займатися цією справою, розуміла, що це унікальне, своєрідне, але складне ремесло. Щоб зробити готовий виріб, потрібно пройти багато етапів. На жодному з них не можна “схалтурити”. На сьогодні я зуміла відтворити повністю весь процес створення вовняного ліжника. Я осучаснюю вироби: працюю з кольоровою вовною та намагаюся втілювати сучасні моделі. Такі, які б хотілося мати кожній господині в оселі, – розповідає майстриня.
“Їздила до майстринь на Косівщину”
На ткацькому верстаті можна виготовляти будь-які вироби, каже жінка. Придбала його пані Оксана в гарному стані, трохи відреставрувала. Щоб навчитися працювати на ньому, їздила до майстринь на Івано-Франківщину.
– У нашій області я не зустрічала жінок, які займаються ткацтвом. Мої бабусі колись розповідали, як працювали на верстаті, як вирощували та переробляли коноплі, робили нитки й ткали сукно. Та наживо я цього не бачила. Тому їздила до майстринь на Косівщину, у славнозвісний Яворів. Я їм дуже вдячна за те, що вони ділилися зі мною досвідом. Я їх все розпитувала про це ремесло. Методом спроб і помилок мені вдалося опанувати його, – зазначає жінка.
Кожний етап виробництва потребує багато зусиль, часу й витривалості.
– Усе розпочинається з утримання овець. За ними весь час потрібно доглядати, правильно годувати, щоб шерсть була гарною. Щовесни їх треба стригти, мити вовну в гарячій воді. Тоді змивається захисний шар – ланолін, і матеріал стає легшим. Далі вовну просушують і, якщо потрібно, фарбують. Потім сортуємо вовну: обираємо гарну та довгу для прядіння. Дрібнішу ж можна використати для наповнення подушок чи для ковдри. Далі вичісуємо. У мене для цього є автоматизований пристрій, адже вручну це робити дуже важко. Колись до цього процесу залучали навіть чоловіків. Вичесану вовну сідаємо прясти. Можна виготовити будь-які вироби, будь-яких розмірів. Експериментувати з малюнками на ліжниках. Одяг із вовни виходить дуже гарний, він добре зберігає тепло. Гуцули колись носили одяг із вовни весь рік, адже в спеку він дає прохолоду, а в холод зігріває, – каже пані Оксана.
Останній етап виготовлення виробу – валяння у гірських річках. Для цього будують спеціальну конструкцію – валило. Туди потрапляє вода і під тиском виріб там купається.
– Без валила ліжник не вдасться. Він має там купатися десь шість-вісім годин, залежно від температури води та розміру виробу. Там він на кілька сантиметрів збивається, стає чистим та дуже м’яким. Потім знову сушимо виріб. Я везу свої ліжники валяти на Косівщину, там жінка має валило і дозволяє ним користуватися. На Івано-Франківщині це ремесло більш популярне, – каже пані Оксана.
“Шукаю орнаменти й техніки, притаманні Буковині”
– Першу партію своїх виробів я роздарувала друзям, рідним і знайомим. Зараз уже виготовила наступну партію виробів, вдосконалила їх. Тож якщо хтось би хотів придбати якийсь виріб, я б з радістю продала. Адже це можливість придбати ще один верстат і виготовляти килими. Планую і надалі вдосконалити свої роботи. Спробувати виготовляти рушники, адже на Буковинській Гуцульщині вони мають свій дуже гарний стиль. Також шукаю орнаменти, кольори й техніки, притаманні саме Буковині, – розповідає жінка.
Ідею відродження ткацтва підтримав чоловік майстрині та доньки – Вероніка та Святослава. Допомагали в цій справі й батьки, адже мають у господарстві овець. Вовну з них пані Оксана використовує для виготовлення ліжників. Інколи закуповує її в інших людей, адже сировини потрібно багато.
– Вироби із вовни – унікальні та наповнені енергією гір. Я вважаю, що зараз важливо займатися цим. Тому що зараз ворог хоче знищити нас як націю, як народ. А народ – це і є наша культура. Тож нам потрібно відроджувати забуті ремесла. Я дуже вдячна людям, які мені в цій справі допомогли. Рік на цю справу, іноді й руки опускалися. Та мої дітки й чоловік не давали мені падати духом, – підсумовує майстриня.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
” ”
–>
