У Чернівцях у приміщенні колишньої меблевої фабрики благодійний фонд “Порятунок України” створив прихисток для переселенців.
Кореспондент ” ” побував там і побачив, як він працює.
“Мені тут дуже подобається”
На вході мене зустрічає координаторка прихистку Ніна Антоняк та проводить у прихисток, який знаходиться на третьому поверсі. Оминаючи сотні коробок, які невдовзі поїдуть у прифронтові регіони, пані Ніна розповідає, що за час війни волонтери надали житло понад 3000 людей: наразі тут живе 87, з яких 14 – діти. Проте може жити до 120 людей.
“У нас мешкають люди пенсійного віку, з обмеженими можливостями, інвалідністю, вагітні. Місця багато, просторо. Найбільше людей – із Луганщини та Донеччини. Є родина з Херсона. Вони хотіли повертатися додому. Відправили речі туди, а тут підірвали Каховську ГЕС. Їхні будинки затопило, і вже нікуди повертатися”, – розповідає Н. Антоняк.
Заходимо у велике приміщення кухні, де є три плити, багато місця для приготування, п’ять холодильників, а також столики, щоб поїсти. Там обідають три жінки, дивлячись телевізор. Далі пані Ніна проводить мене у душову кімнату, де стоять кілька пральних машин та сушарок.
Вздовж великого коридору – кімнати, де можуть жити понад десять людей. В одній із кімнат зустрічаємо жінку похилого віку. Вона саме розпаковує допомогу, яку їй надали волонтери фонду.
“Мені тут дуже подобається. У нас прекрасне керівництво, ще жодного разу не було, щоб я звернулася, а мені відмовили. Тут тепло та гарно. Поїду тоді, коли скажуть мені звідси з’їжджати”, – розповідає Раїса, переселенка із селища Олексієво-Дружківка, що на Донеччині.
“Ми людям даємо продукти раз на тиждень. Раніше давали більше, бо вона надходила із-за кордону. Зараз вже не так багато її, то ми власними силами, що можемо, те надаємо. Багато робимо для дітей, вони їздять в басейн, відпочивають. Запрошуємо психологів, щоб працювали з такими людьми”, – говорить Н. Антоняк.
Прихисток створили на початку війни.
“Приїжджало дуже багато автобусів, машин. Люди шукали притулку. Тому засновники вирішили, щоб ми переїхати сюди. Тут можна і складати допомогу, і люди можуть жити. Проте місця все одно було багато – от і вирішили створити прихисток”, – говорить пані Ніна.
“Коли слухаєш історії людей, переймаєшся їхніми стражданнями, то розумієш, що все не марно.Нам треба постійно робити щось для того, щоб покращувати умови життя цих людей”, – зазначає координаторка прихистку.
Забезпечує роботу фонду лиш десять людей – майже всі переселенці.
“У нас всі волонтери переселенці, крім мене і голови фонду. Дві родини – з Херсона, одна – із Запоріжжя та двоє людей – із Харкова”, – каже пані Ніна.
“Одну партію допомоги роздаємо на тисячу осіб”
Фонд багато допомагає гуманітарною допомогою. На початку війни фондівці надіслали в різні регіони понад 700 пакетів з допомогою.
“Ми надсилали допомогу фактично наосліп, хоч і люди надавали свої документи. Цього літа ми вже почали співпрацювати з дитячим фондом від ООН Unicef. Він нам надає допомогу, і ми роздаємо її лише тут. Одну партію допомоги роздаємо на тисячу осіб. У червні було дві роздачі”, – каже Н. Антоняк.
У прихистку ще є вільні місця.
“Кількість людей, яку ми можемо прийняти, – 127. Це якщо забити всі кімнати. Оптимально ж близько ста”, – додає волонтерка.
“Порятунок України” співпрацює з багатьма організаціями, як-от, “Право на захист”, Save the children, “М’ята”, “КримSOS” та ще багато інших.
“Вони допомагають точково. Беремо участь у їхніх грантових конкурсах. Завдяки гранту обладнали цілу котельню. “Право на захист” надали нам багато нової побутової техніки – пральні, холодильники”, – зазначає волонтерка.
” ”
–>
