Буковинець Петро Іванчук щойно розпочалася війна одразу пішов до війська – захищати країну. Загинув на другий місяць повномасштабного вторгнення росіян до України під Авдіївкою.
Про це повідомляється на фейсбук-сторінці “Незабутні: Буковина пам’ятає”.
Читайте також: Герої Буковини: загинув молодий військовий Віталій Гаращук
Народився Петро Володимирович Іванчук 19 серпня 1993 року в селі Іспас Вижницького району Чернівецької області в багатодітній сім’ї Світлани та Володимира Іванчуків, які виховували п’ятьох дітей. Петро, як старший син і брат, був відповідальним, врівноваженим, турботливим та уважним. Охоче допомагав доглядати молодших братиків та сестричок – Іванку, Павла, Мар’яну та Андрійка. Худорлявий, не дуже міцної статури, проте сильний духом, щоб бути опорою для кожного з них. Петро зростав волелюбним серед мальовничої природи Вижниччини, любив рідне село, чудові сади, землю. Мав багато друзів серед однокласників, був спокійним за вдачею, добрим, чесним та щирим. Згодом закінчив школу в рідному селі.
“Чемна, спокійна, хороша дитина, оскільки Петро був хворобливим змалку, тому віддавав перевагу спокійним видам занять – любив малювати, ліпити з пластиліну…” – пригадують вчителі молодших класів. Неконфліктний, доброзичливий, дисциплінований, дуже відповідально ставився до виконання завдань та доручень, тому заслужено користувався повагою вчителів та однокласників. Серйозне зацікавлення інформатикою згодом посприяло отриманню освіти програміста та електрика. Безкорисливо допомагав багатьом – кому ділом, кому порадою. В дорослому житті захоплювався грою в футбол, часто захищав честь села Іспас, граючи в місцевій футбольній команді. Неодноразово був відзначений як кращий воротар та нагороджений медалями і кубками. Одружившись, разом з дружиною Антоніною, створили гарну сім’ю та виховували синочка Русланчика.
Після російського повномасштабного вторгнення, твердо знав, що піде захищати свою землю, рідних, Україну. Повістку отримав у першу хвилю мобілізації. І хоч мав з дитинства проблеми зі здоров’ям, відразу з’явився в пункт реєстрації, як людина свідома, сильний духом українець-патріот.
Служив солдатом у військовій частині А 4007. Боронячи рідну землю, разом з побратимами зупиняв ворожу орду. Загинув під час виконання службових обов’язків 15 квітня 2022 року в місті Авдіївка Донецької області.
28 квітня 2022 року з військовими почестями Петра Іванчука поховали як Героя, в рідному селі Іспас.
Огорнута сумом родина, друзі-земляки досі не можуть оговтатися від втрати рідної людини. Петру було 28 років, коли полинув янголом в інші світи, а могло ще стільки всього бути прекрасного…. Він віддав своє молоде життя за те, що любив понад усе – за родину, вільну українську землю, майбутнє синочка, який коли виросте обов’язково буде пишатися своїм батьком-Героєм та розповідатиме про це іншим.
У серії листівок (проєкт Чернівецької обласної організації Національної спілки письменників України спільно з Чернівецькою обласною універсальною науковою бібліотекою ім. М. Івасюка), виданих до Дня Збройних Сил України про Героїв Буковини “Речники хоробрості” надруковано зворушливий вірш-присвяту воїну-Герою Петрові Іванчуку, який написала молода поетеса Наталія Григорчук-Войтко:
НЕ ЖУРИСЯ, МАМО…
Не журися, мамо, я до дому верну,
Коли ти почуєш тихий-тихий стук.
У віконце гляну, і як стане темно,
Місяцем присяду біля твоїх рук.
Не журися, рідна, я тобі співаю,
Тиху колискову, що співала ти…
Я – за Україну і за її волю,
З мужністю боровся, щоб уберегти.
Не журися, земле, я за твою волю…
” ”
–>
