Надія Дудко 18 років пропрацювала викладачкою у торговельно-економічному інституті в Чернівцях на кафедрі міжнародної економіки. Вона кандидат економічних наук, доцент.
Та в 40 років пані Надія вирішила переїхати в невеличке село в горах. Придбала будинок у селі Товарниця на Путильщині та перебралася туди із двома синами – Дмитриком та Андрійком, йдеться в публікації ” “.
– Моя мама родом з Путильщини. Я народилася в Чернівцях і виросла там. Лише на літо приїжджала до бабусі в Розтоки. Вчилася на економічному факультеті. Потім пішла працювати викладачем в торговельно-економічний інститут. Пропрацювала там 18 років. Інститут був для мене рідним домом. Та потім в якийсь момент я зрозуміла, що хочеться чогось іншого. Не можу пояснити, чому. Просто захотілося спокою. До війни я купила будиночок у Товарниці, зробила ремонт. Коли почалася війна, ми з дітками переїхали сюди. І тут я зрозуміла, що я живу, що мені добре тут, – розповідає жінка.
Біля будинку пані Надія має город, який обробляє та засаджує. Має корову та козу, навчилася їх доїти, робити сметану, сир, масло. Завела собаку та кота.
– Тут дуже спокійно, майже нікого немає. Найближче – лише одні сусіди, а решта людей трохи далі. Вже півтора року живемо тут. Чоловік не захотів переїхати. Тут мені допомагає рідний дядько. Важко було, але звикли, – каже жінка.
“Значно смачніше, ніж магазинне”
Рік тому пані Надія почала робити масло гхі (топлене вершкове масло, – авт). Якщо спочатку знайомі жінки навіть не знали, що це таке, то зараз жалкують, що не використовували раніше.
В Індії цей продукт навіть називають рідким золотом.
– Масло – це такий продукт, без якого на кухні ніяк. Тим більше в мене діти дуже люблять хлібчик з маслом. Молоко і сметана вдома були. Тому я почала сама готувати масло. Всім воно дуже сподобалося. Відправляла його і рідним, і знайомим. Воно значно смачніше, ніж магазинне. Потім постало питання, як його довго зберігати. Якось спілкувалася із бабусями, що живуть поблизу. Вони розповіли мені про топлене масло. Згодом спробувала приготувати. Не з першого разу, але в мене воно вийшло, – розповідає господиня.
Вершкове масло перед топленням має простояти близько п’яти годин у морозилці. Можна навіть більше. Топить його пані Надія у чавунній каструлі на електроплиті, щоб контролювати температуру. Масло топиться досить повільно. Коли почали вимикати світло, жінка знайшла на горищі старовинну маслобійку ще австрійських часів і використовувала її.
Кілограм продукту може топитися півтори-дві години. Під час цього утворюється пінка та осад. Пінку треба забрати, і лишиться лише жовта рідина – чисте топлене масло, яке найбільш корисне.
– Це чистий корисний жир. Воно особливо помічне для тих, хто має артрити та артрози. Його можна вживати по чайній ложці натщесерце. Можна і зовнішньо використовувати, робити компреси, мастити на шкіру, коли є сухість. У ньому є дуже багато вітамінів, мікроелементів і мінералів, значно більше, ніж в оливковій олії. Смак і запах у цього масла – карамельно-горіховий. На ньому можна смажити, додавати в каші, в супчик, щоб жирненький був. Смажені продукти стають менш шкідливими. При хворобах горла можна просто шматочок цього масла розсмоктувати. Готую масло не лише для себе. Виставляю фото на сторінку в інстаграмі, і, хто хоче, може його замовити. Ще роблю вершкове масло з різними смаками: шоколадне, зелене (зі шпинатом, кропом і часником), цитрусове (з апельсином, лимоном і медом). Формую подарункові набори. Також роблю козячий сир, маринований в олії, з травами і паприкою, – каже Надія Дудко.
“Тут зовсім інший ритм життя”
Жінка додає, що життя в горах неабияк сподобалося синам. Більшість часу вони проводять на вулиці, потоваришували із сусідськими дітьми.
– Діти цілими днями на вулиці. Для них тут свобода. Захотіли – на одну гору побігли, захотіли – на іншу. Тут зовсім інший ритм життя, спокійніший. Ніхто нікуди не поспішає. Тут не потрібно думати, де взяти гроші. Робота зовсім інша – посадити город, випасти корівку, козу, подоїти, приготувати поїсти, провести час із дітьми. У моїх дітей є дитинство, яке було і в мене. Звісно, інтернет тут є, вони можуть подивитися мультики, якщо хочуть. Та для синів значно більше забав на природі, на свіжому повітрі. Якось Дмитрик, йому шість років, каже: “Тут такий гарний краєвид, ніби хтось намалював”. Старшому, Андрійку, 14 років. Він ходить до школи в Розтоках, ночує у сестри, а на вихідні та канікули приїжджає сюди, – каже пані Надія.
– Ми вчимося працювати руками, вчимося бути ближче до землі. Я раз на тиждень їду в Чернівці, щоб відвезти масло. Коли в місто приїжджаю, мені там ніби важче дихати. Тут, у горах, навіть люди добріші, інша енергетика. В мене тут є багато родичів по дідовій лінії, яких я раніше навіть не знала. Вони мені тут допомагають. Я збираю ягоди, ожину, малину, гриби, трави. Готую різні варення, компоти. Наприклад, із кульбаби чи бузини. Роблю сиропи із цвіту хвої та соснових шишок. Вони дуже допомагають від кашлю. Все, що є тут, у горах, – це ліки. Можна і в аптеку не ходити. Живемо як у Бога за пазухою. Хочеш бринзочку – є бринзочка. Хочеш сирочок – є сирочок. М’яско є. У сусіда – пасіка, тому мед теж є, – каже жінка.
Інстаграм пані Надії: @nadine_nadja
” ”
–>
