Новини

Щотижня надсилає одяг та продукти: чернівчанин, який живе в Німеччині, допомагає геріатричному пансіонату

Колишній чернівчанин Ігор Біль, який живе в Німеччині, допомагає геріатричному пансіонату.

Від початку війни він щотижня надсилає одяг, взуття, продукти, медикаменти, свіжі овочі та фрукти, йдеться у публікації ” “.

Усі підопічні Чернівецького геріатричного пансіонату знають про свого німецького благодійника, хоча ніколи не бачили його. Коли привозять чергову передачу, радіють: “Це від Ігоря Степановича”.

“З Ігорем нас познайомила війна, він став моїм добрим другом. Хоча ми жодного разу не бачилися, лише спілкуємося телефоном та в соцмережах. Знаю, що він чернівчанин. Зараз живе в Німеччині. Займається підприємницькою діяльністю. Ігор допомагає нам із перших днів війни. Відгукується на всі наші потреби. Раз на тиждень він передає благодійні вантажі, оплачує дорогу та пальне. Робить все це за власні кошти. Ми отримували від нього одяг, взуття, хліб, овочі, медикаменти, памперси, засоби гігієни, рушники. Передавав навіть інвалідні візки та інструменти для нашого столяра. Завдяки Ігорю наші підопічні могли всю зиму ласувати свіжими фруктами: яблуками, бананами, полуницями, малиною, чорницями, персиками, динями. А якось він прислав цілий бус лохини і 300 кілограмів апельсинів. Буквально днями отримали ще одну передачу, де було багато літнього одягу, яблука, різні смаколики. У нашому пансіонаті зараз перебуває 174 людини літнього віку, в тому числі 72 переселенці. Ми дуже вдячні Ігорю Білю за допомогу, за його добре серце, турботу, щедрість. Хочу привітати його з подякою Чернівецької ОВА. Це найменше, що ми могли зробити для нього., – каже директор геріатричного пансіонату Мирослав Парасківа.

З Ігорем Білем зв’язалися у соцмережах. Він розповів, що займається підприємницькою діяльністю. Десять років тому я виїхав до Німеччини.

“Чернівці – моє рідне місто. Там я народився, закінчив 23-ту школу, здобув юридичну освіту, став підприємцем. У Чернівцях досі живе моя мама, могила батька на цвинтарі. Десять років тому я виїхав до Німеччини. Живу неподалік міста Штутгарта – столиці землі Баден-Вюртемберг. Я займаюся підприємницькою діяльністю, а податки сплачую в Україні. Це викликає подив у наших співвітчизників. Дехто запитує: “Навіщо тобі це?” Мені не хочеться їм нічого пояснювати, бо не зрозуміють, що таким чином я допомагаю своїй країні. Можна жити далеко від неї, але любити всім серцем її мову, гімн, прапор”, – запевнив пан Ігор.

“Купую все за свої кошти”

Коли 24 лютого Росія розпочала війну, чоловік вирішив, що повинен теж чимось допомогти своїй країні та своєму місту.

“Це був справжній шок, який перевернув усе моє життя. Я дуже хвилювався, навіть розплакався. Потім вирішив, що треба щось робити. Почав допомагати нашим бійцям на передовій, зокрема в Бахмуті, отримав подяки від командирів багатьох військових частин. Надсилав бронежилети, спостережливі камери, спальні мішки, ліки, турнікети, кровоспинні бинти, кров у пакетах для переливання тощо. Що я тільки не передавав! Лише харчів – понад сто тонн. Я вірю в Бога, тож робив це тихо, не хотів афішувати”, – зізнався чоловік.

У списку благодійника – понад 20 організацій, яким він теж допоміг.

У Чернівцях – це “Місто добра”, дитяча лікарня, пологовий будинок… До нього часто звертаються люди по допомогу, і він нікому не відмовляє.

“Щотижня відправляю геріатричному пансіонатові все, що їм потрібно. Там перебувають незахищені літні люди, багато переселенців. Як можна їм не допомогти! Це забирає трохи часу. Треба все придбати, в тому числі пальне, домовитися з водієм буса, завантажити. Перші чотири місяці війни трохи допомагали німці. Я виступив на одному з місцевих телеканалів, розповів про війну в Україні. Потім, напевно, звикли, припинили допомагати. Щоправда, одна старенька німкеня приходила понад рік, щось приносила, запитувала: “Як там ваша Україна?” Казала: “Я б сама застрелила цього Путіна”. Зараз я купую все за свої кошти. Українські переселенці, які приїхали сюди, дивуються: “Навіщо ви це робите? Вам навіть ніхто не подякує, швидко забудуть”. Та я роблю це для людей, не очікуючи на подяку”, – пояснив Ігор Степанович.

Допомагає українським військовим і син Ігоря Біля. Денис закінчив Кембриджський університет у Великій Британії, викладає у Королівському коледжі. Понад 100 тисяч фунтів стерлінгів, які зібрав на квартиру, він витратив на придбання бронежилетів. Сказав батькові, що це важливіше, а на житло ще заробить.

Ігор Степанович запевнив, що буде допомагати пансіонату доти, поки не закінчиться війна.

“Вже не можу відмовитися – це принципово. Бо якщо почав, то мушу це робити”, – каже благодійник.

У соцмережах є багато відгуків на добрі справи Ігоря Біля.

“У сучасному світі кожен зайнятий собою. Тому приємно усвідомлювати, що є інші – такі, як ви, Ігорю Степановичу, завжди готові прийти на допомогу, відклавши свої справи. Дякую вам за чуйність і відкрите серце”, – пишуть вдячні за допомогу люди.

” ”

–>

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.